Вибори-вибори – кандидати… Івани і Сидори, або «Балада про трьох «лицарів»

Перед будь-якими виборами спостерігається цікава тенденція – всі кандидати у депутати різко стають такими добрими, чуйними, щедрими. Хоч до лику святих зачисляй, або ж до хворого місця прикладай.

Чому відбувається така різка і загадкова трансформація?

Подвиги реальні і вигадані

І про всі життєві «подвиги» кандидатів пишуть газети, розповідають по радіо і телебаченню. А що робити?! Передвиборча агітація – це «золотий період» для регіональних засобів масової інформації, більшість з яких внаслідок державної «гіперпідтримки» знаходяться на грані вимирання. Треба вже створювати спеціальну «Червону книгу» для таких ЗМІ.

У нас з вами є два варіанти щодо того як реагувати на агітацію: «їсти» легенди про «мажорів», або ж ігнорувати те «їдло», замінивши його, скажімо, якоюсь книгою.

Жор мажоритарників

Книжкова «дієта», відверто кажучи, набагато корисніша для нашої сірої речовини. Але ігнорування ігноруванням, а «судний день» наближається: 26 жовтня важлива подія.

Важлива, насамперед, не для народу (на нас з вами плювали і плювати будуть, оскільки змінюються лише обличчя, а система залишається незмінною), а для тих, хто балотується у Верховну Раду (зРаду(?).

З цього приводу хотілося б дещо сказати. Точніше – сказати про кандидатів-мажоритарників (яке підходяще слово – МАЖОРитарник, чи не так?) нашого 207 виборчого округу. Коли писалася стаття по 207 округу було зареєстровано 16 кандидатів.

Але увагу закцентувати хотілося б на трьох основних «лицарях» – відносних фаворитів цих перегонів. Одразу хочу запевнити читача, що стаття написана не на замовлення якоїсь політичної сили. У мене на політиканів «алергія». Серйозно вам кажу.

Кожне написане тут слово – це міркування молодого українця, виборця, члена громади Щорсівщини, який вважає, що депутати повинні служити народу, а не рватися до влади, аби лобіювати свої, або ж не зовсім свої інтереси.

І ще, ледь не забув, тим, хто «молиться» на когось із кандидатів-мажоритарників і має погане здоров’я, раджу далі не читати. Пісень і «вилизування» не буде.

Професорська книга

Однин з тих, хто прагне дорватися до «державного корита» всім відомий у районі бізнесмен-аграрій (хоча стартовий його капітал був зароблений зовсім не на зерні), депутат обласної ради Григорій Божок.

Прочитавши його передвиборчі обіцянки розумієш, що прочитав щось на кшталт філософії Хайдегера – стандартна абстрактна програма кандидата. Ніякої конкретики немає. Хоча мені сподобався пункт про боротьбу з алкоголізмом.

Ото врізав. Спочатку збагатився, а тепер проти цього боротися збирається. Ну краще б вже цього пункту взагалі не писали, їй-Богу. Цікаво, сам пан Божок читав свою передвиборчу програму?

З цього приводу згадався анекдот про Проффесора. Викликає до себе Віктор Янукович Азарова і питає: «Миколо, ти читав мою нову книгу»? Той відповідає: «Звичайно, читав. Вона настільки унікальна… Не вистачає слів, щоб це розказати». Потім Янукович викликав Герман, Льовочкіна і ще кількох своїх поплічників. Як виявилося всі читали і всі були в захваті від прочитаного. Коли Янукович залишився наодинці призадумався: «Всі читали, всім подобається. Може і мені прочитати»?

Мовчання  - золото… на шиї

Щось я відволікаюся. Отож, продовжуємо про Григорія Божка. По роботі я частенько буваю на сесіях обласної ради, депутатом якої є Григорій Никифорович. Цікаво, що іноді пана Божка попри акомодаційні зорові зусилля так і не вдається знайти в сесійній залі. 

Окрім того, я жодного разу (зуб даю – не брешу) не чув, щоб Григорій Никифорович виступав, відстоював свою точку зору перед іншими депутатами. Мало віриться в те, що у парламенті він яро відстоюватиме інтереси своїх виборців.

Така собі депутатська інертність. Хоча тут може мати зміст інше. Уявіть, якими насиченими на цікаві пікантні словечка можуть бути виступи цього кандидата. Хто добре знає Григорія Божка, той зрозумів про що я.

Бог один, а Божків - два

У разі його перемоги на виборах у Верховній Раді треба буде застосовувати фільтраційну систему, яка при необхідності під час виступів буде «пікати». Жарти жартами, але перед тим як зробити свій вибір, мабуть, треба добряче помислити.

До речі, по 207 округу балотується ще один Божок. Серйозно. І звати його Григорієм, щоправда по батькові Володимирович. Не дивуйтеся – це старий, як світ, хитрий трюк конкурентів. На сайті Центральної виборчої комісії написано, що цьому кандидату 30 років і проживає він у селі Киїнка Чернігівського району. Судимість як і робота відсутня.

Земний місіонер

Що сказати про іншого кандидата – Ігоря Рибакова? За час свого «кураторства» на 207 окрузі він встиг «оточити» себе прихильністю багатьох очільників населених пунктів і церковнослужителів, які навіть у своїх проповідях агітують за нього.

Як на мене, священики повинні бути поза політикою і вже точно не мають морального (та будь-якого) права спекулювати рекламою депутатів у своїх проповідях перед громадою.

Не секрет, що деякі люди, особливо ця риса притаманна пенсіонерам, сприймають слова батюшки як Закон Божий. Мовляв, буду голосувати так, бо батюшка у церкві розказував, що той кандидат хороший.

У щорському районному тижневику «Промінь» (№ 39 за 27 вересня) надрукована, очевидно замовлена паном Рибаковим стаття «Земна місія Ігоря Рибакова», у якій описується приїзд до Чернігова предстоятеля УПЦ Московського патріархату Митрополита Онуфрія. Подейкують, що Онуфрій «піддружує» з самим Путіним. Хай там як, а орденом Дружби Російської Федерації Митрополита встигли нагородити. 

Його  «святість»

Так от, прочитавши статтю складається враження, що Онуфрій Березовський приїжджав на Чернігівщину аби розказати вірянам про «святість» Ігоря Рибакова. 

Цитую: «В бліц-інтерв’ю Митрополит зазначив, що земна місія Ігоря Рибакова – служити Богу і людям»… От вам і релігія поза олігархією, чи олігархія поза релігією. Це вже кому які пози до вподоби. Не зайвим буде додати наступне: славнозвісний Рибаков один із тих, хто голосував за «диктаторські» закони 16 січня (див. статтю Всеукраїнського Інтернет-видання «Іpress.ua» за 17 вересня 2014 року).

От вас і земна місія… Окрім того, хто слідкував свого часу за засіданнями Верховної Ради, той, очевидно, звернув увагу на синхронність голосування пана Рибакова з регіоналами і комуністами. Тут уже висновки робіть самі.

Кримський лицар

І наостанок про третього «лицаря», який напередодні виборів «сплив», чи гуманніше буде сказати винирнув невідомо звідки. Мова йде про Анатолія Євлахова.

Можливо, у Корюківському районі про нього знають більше, адже кандидат – представник «очільницького корпусу» «Слов’янських шпалер». Обнишпоривши всі закутки Інтернету, окрім нещодавніх публікацій про «соціальну угоду» (якось вже по-рибаковськи, невже фантазії для власних піар-ходів малувато(?), інформації про Анатолія Євлахова не знайшов.

Але покопирсавшись глибше, все ж таки дещо відкопав. Виявляється, пан Євлахов ще не переміг на виборах, а вже «навчився» обдурювати народ. У всіх своїх рекламних матеріалах кандидат запевняє, що місцевий.

А от на сайті ЦВК написано дещо інше: «Анатолій Євлахов народився у місті Керч Республіки Крим, громадянин України, директор департаменту ПАТ «Слов'янські шпалери», безпартійний, проживає у (!) місті Києві, судимість відсутня, суб’єкт висування – Партія «БЛОК ПЕТРА ПОРОШЕНКА». Висновки знову ж таки робіть самі.