Політичний снігопад

Сніги, що в буквальному сенсі звалилися на Україну минулої п’ятниці, суботі і неділі, спонукають до деяких роздумів і не лише метеорологічного плану.

В нашому наелектризованому суспільстві політизують що завгодно, сніг теж.

Ось в розпал стихії, в суботу, з`являється заклик одної з опозиційних партій про негайну відставку міського голови Києва, який, значить, не впорався зі снігом.

   Ось в Інтернеті з`являється повідомлення  «Опозиційні партії взялися чистити сніг». Воно все б нічого, якби так настирливо не підкреслювали, хто саме взявся за лопати й розчищає сніг біля лікарень, шкіл, дитсадків, магазинів, якби ж ці волонтери не хизувалися перед фотокамерами, натягши на куртки футболки з логотипом своєї партії.

   А ось запрошення  в Інтернеті — прийти з лопатами на Майдан і Хрещатик начебто ж для розчищення снігу, але водночас це ледь-ледь завуальований заклик до насильницької зміни влади в столиці, прямий натяк, що лопатами можна не лише розчищати сніг, а й іти з ними на штурм Київради. 

   Ось один з лідерів опозиції пройшов-проїхав тої ж суботи Києвом і малює в Інтернеті картину просто таки  снігового Апокаліпсису. Натомість один  з відомих депутатів-регіоналів Нестор Шуфрич, нагадавши, що він двічі очолював Міністерство з надзвичайних ситуацій, попросив не  спекулювати на темі стихії, тим більше, що  (цитуємо)  «особисто проїхав Київ і його околиці і бачив роботу комунальних служб і органів центральної влади, можу відповідально сказати, що в даних умовах робиться максимум можливого».

   Але розберімося спокійно, що ж сталося в ті  дні і до яких висновків, уроків це спонукає. Випав сніг. Великий, місячна норма. Незвично для кінця березня. Такого не було — саме в цю пору — рівно сто років. Хоч такі сніги бували взимку не раз,  хоча б три роки тому.

    Можна б  невдячним обивателям згадати, що ця зима була врешті ж теплою і малосніжною, а природа, як вірно кажуть в народі, візьме своє. Можна б взагалі порадіти за таку красиву зимову погоду, яка дозволила тисячам людей стати на лижі,  а метким молодим киянам опанувати Андріївський узвіз для  катання на сноубордах —лижах-дошках. Врешті, нас і так лякають, що за кілька десятиліть українські зими можуть бути без снігу.

     Але такі сніги приносять і  великі клопоти. Головний з яких — утруднюється, а то й паралізується рух на вулицях і шляхах. То ж  варто назвати бодай головні уроки нинішньої стихії.

   Урок економічний. Якщо б у нас була нормальна  економіка, соціальна, а не політизована. То замість астрономічних кошті, вкладених у закупівлю недолугих поїздів «Хундай», будівництва потрібних і не дуже дорожезних об’єктів під Євро-2012, з розкраданням при цьому величезних коштів, у  державі закупили б тисячі одиниць потужної техніки для шляховиків і комунальників, у тому числі снігоприбиральної, і не тримали ці служби на голодному пайку щодо пального.

     При нормальній економіці не трапилося б ще одного лиха, яке чомусь пов`язують зі снігопадом. В перший же день стихії в Україні опинилися без електрики  тисячі населених пунктів, насамперед сіл, через обриви електропроводів. При снігопадах таке трапляється. Але зверніть увагу:  цього разу не було сильних вітрів, великих морозів, налипання мокрого снігу і обледеніння ліній. Значить, отакі вони є,  як і багато що в нашій економіці, оті лінії,  зношені, небезпечні для людей. А ми говоримо про енергетичну незалежність і безпеку.

    Урок демографічний. Розпачливі репортажі телеканалів у ці дня стосувалися, насамперед, Києва (знову ж з політичним підтекстом) і якихось найбільших міст.  Про три мільйони киян говорилося кількаразово  більше,  ніж про майже 15 мільйонів  мешканців сіл. Знову радянська ментальність, коли селян вважали людьми третього сорту?

     І коли нам повідомляли «офіційні дані», що  в суботу перервано сполучення з тисячею сіл, це була просто брехня: насправді таких сіл були тисячі. Під час першого удару стихії практично було паралізовано доїзд навіть від обласних центів до районних, не те що  сіл.  Люди залишилися напризволяще, в тому числі старі, хворі, і це при так званій «оптимізації» медицини, тобто різкому скороченні медичних закладів на селі.

    А що ж про  Київ? Напрошується і такий висновок, урок — чи не занадто потворно розрісся цей мегаполіс, у якому вже й  важко реально порахувати людей? І коли вже говорити про уроки стихії, то ілюстрацією цієї тези є ще один з  цих уроків, транспортний. Снігопад практично одразу паралізував один з головних видів наземного транспорту — маршрутки, цим ще раз підкресливши, що насправді цей вид транспорту — справжнє стихійне лихо.

    В нормальних  містах цей транспорт справедливо вважають сміттям мегаполісів і  його просто викорінюють. В тій же столиці Польщі Варшаві такого виду транспорту просто не існує, натомість курсують великі спарені автобуси,  кожен з яких замінює понад десяток маршруток. Звичайною, зараз це «крамольна» думка — ліквідувати   в Києві маршрутки, адже місто настільки втяглося в «маршрутство», що, як наркоман, потребує все нових доз цього сміття.

    Між тим, ідея зовсім не крамольна. Більше того, міська влада столиці, і  треба віддати їй належне, вже взялася за її втілення. На Лівобережжі, на Лісовому масиві прибрали маршрутки, замінивши їх рейсами автобусів і тролейбусів КП «Київтранс». На черзі масиви Оболонь і Виноградар.   Всього планується замінити маршрутки на семи напрямах, в тому числі і на  правому березі.

   Ще одна проблема — перенасиченість столиці загалом  автомобільним транспортом. Легкових авто скоро стане вже стільки, як мешканців, що, звісно,  не означатиме, що кожна сім`я матиме по кілька авто. Просто машин тьма-тьмуща і їздять  ними у справах і без діла. Смішною для нас є навіть згадка, що в європейських столицях тисячі людей користуються велосипедами. У нас навіть пішохода задавлять прямо на тротуарі.

    Вже й  забуто торішню грізну і водночас смішну обіцянку столичної влади заборонити паркування авто на тротуарах. І ось сніги накрили на тротуарах і  попід ними, вздовж проїжджих частин вулиць,  тисячі легкових авто. І саме вони,  як виявилося, в значній мірі  заважали  розчищати вулиці. Так само давно вже стало бідою масове пересування містом великовантажних автомобілів, отих «хур». Саме вони, багатотонні, неповороткі, заблокували в стихію десятки столичних вулиць.

    Урок моральний.  Аморально, коли нам, суспільству ,  брешуть про масштаби стихії і зусилля про її ліквідацію. Коли міська київська  влада організовує  «виставу» з показним «розчищенням» вулиць — під замовлені телекамери. І це розчищення припиняється,  як тільки телекамери від`їхали. Або коли на сайті Київської адміністрації з`являється  фото  «розчищення київських вулиць» , а воно виявилося краденим з Інтернету і зображало ці роботи в Москві.

     Аморально,  коли керівники  столичної медицини бадьоро рапортують главі уряду, а потім це тиражується прес-службою, що, попри замети, бригади швидкої допомоги обслужили «всі виклики», навіть якщо лікарям доводилося добиратися до будинків через кучугури пішки. Бо правдивіше було б сказати. що обслужили  ті «всі», куди змогли допхатися на авто і пішки. Аморально,  користуючись негодою, здирати з власників авто великі гроші за послуги машин-евакуаторів. Аморально таксистам  дерти сотні гривень  з пасажирів, яких  стихія, після скасування авіарейсів, змусила терміново повертатися з аеропортів додому в Київ. Що ж, живучий давній лозунг мародерів : «Кому війна, кому мати рідна».   

  Урок екологічний. Те, що синоптики грубо помиляються з прогнозам, вже не дивина.  Чи то у нас погана ця служба, чи, скоріше, людство вже дуже насвинячило в довкіллі, природі, що прогнози не спрацьовують. 

   Але ось новий прогноз і не лише від синоптиків, а й від екологів. Після таких снігів може бути велика повінь у столиці і околицях. І може підтопити елітні приміські райони, ті ж Кончу-Заспу і одіозне Межигір`я, а  такою самовільно забудовані маєтками  багатіїв   береги  Дніпра під Києвом. І це викликає тривогу вже за сотні кілометрів від цих місць, насамперед на Подесенні. Ні, наші селяни не переживають за маєтки олігархів.  Але може статися інше: вже вкотре в районі Києва «скидатимуть» зайву дніпровську води вниз по річці, а в результаті Дніпро «потягне» й води Десни, і у нас знову  не буде нормальної повені, не зайде вода на заплави, щоб омити, освіжити луки.

   І ще одне стосовно екології, а скоріше, нашої духовності. В неділю я побачив на тротуарі під деревом замерзлу галку. Птахи гинуть в цю пору не так від холоду, як від голоду, адже все їстівне вкрито густим снігом. В  суботу і неділю я підгодовував вдома у дворі  пташок зерном. Взагалі, хвастати нічим, так раніше робили масово, особливо мільйони школярів. І так повинно бути. Чи так було?

   Втім, завершу оптимістично. Звичайно, природа, чи не завдяки нашому хамському втручанню в неї,  нині зле обійшлася з перелітними птахами. Адже на минулому тижні в Україну почали масово повертатися навіть лелеки. І найстрашнішим для них виявилася навіть не нестача їжі, а занесені снігом гнізда. Але мені розповіли, як в одному з сіл мого Куликівського  району  люди забирали лелек додому, відігрівали в хаті. Без всякої корисливості і, звичайно, без політизації. Адже лелеки мають красиві білі і чорні кольори. Вони не біло–сині, як одна з партій, і  не біло-червоні, як їхні любі-люті опоненти. Вони просто українські лелеки.