Трагедія і фарс "партії Майдану"

Проведений у суботу в Києві так званий з’їзд так званої партії «Наша Україна» засвідчив глибоке падіння в політичну яму не лише цієї партії, а й в значній мірі всього демократичного табору. Втім, термін «так званий» може виявитися невірним, і судові розгляди констатують, що то був дійсно з`їзд партії, яка ухвалила безпрецедентне для українського політикуму рішення — про саморозпуск.

Але про все по порядку. Партія «Наша Україна» утворилася після Помаранчевої революції, перемоги Віктора Ющенка на президентських виборах. Він, як відомо, йшов на вибори, принаймні,фактично, як кандидат Блоку політичних партій «Наша Україна». Сам цей блок був утворений ще раніше, під вибори парламенту 2002 року, де набрав найбільше голосів, але не отримав самостійно більшості мандатів.

Після перемоги на президентських виборах логічно було б об`єднатися партіям блоку в єдину потужну партію. Тим більше, що всього через рік з лишком, весною 2006-го, мали бути вибори Верховної Ради. І тим більше, що було ухвалено зміни до Конституції, які обмежували повноваження президента і збільшували їх у парламенту.

Заклик Ющенка об`єднатися в одну партію не підтримали. Можна лише дискутувати, наскільки сам Ющенко не виявив у цьому наполегливості, а наскільки, скоріше всього, виявили егоїзм і амбіції лідери тих партій. В результаті партія «Наша Україна» була утворена на базі лише одної з 10-ти партій Блоку — «Солідарність», плюс в неї масово пішло чиновництво з нової влади. «Наша Україна» стала дійсно партією влади: президент був її почесним головою, а членами партії, і не рядовими, стали майже всі представники влади — від прем`єра і міністрів до голів обласних і районних адміністрацій та їх підлеглих чиновників.

А об`єднання інших демократичних партій не відбулося. Навпаки, восени 2005 року, на самому початку виборчої кампанії, почалася ганебна війна між «Нашою Україною» і БЮТ — Блоком Юлії Тимошенко. Результатом став програш на парламентських виборах цих двох політичних сил Майдану. Потім були позачергові парламентські вибори осені 2007 року, коли ці сили здобули мізерну більшість, яка швидко «посипалася». На ті вибори знову йшов блок «Наша Україна» — 9 партій, і виборцям було вже чітко обіцяно, що всі ці партії після виборів об`єднаються в одну. Обіцянки знову не було дотримано. Всі ці партії, зокрема. УНП, Рух, «Собор», і далі існували, хоч і майже на задвірках політикуму. Там же опинилася і «Наша Україна», а крах її настав після програшу на початку 2010 року Ющенком президентських виборів і приходу нової влади регіоналів. Чиновники-нашоукраїнці миттю розбіглися з партії. Тим, кого влада регіоналів милостиво залишила на посадах, було запропоновано-наказано зробити наступне: а) вийти з партії «Наша Україна»; б) вступити в Партію регіонів; в) піти восени 2010-го на місцеві вибори за списком партії регіонів і навіть очолити ці списки; г)публічно критикувати попередню помаранчеву владу, в якій ці чиновники, бідні, «мусили» перебувати кілька років. Всю цю ганьбу ми з вами й спостерігали у 2010 році.

А що ж колишня партія влади? Добрих 8 місяців Віктор Ющенко не міг вийти з політичного паралічу після програшу на виборах з мізерним як для діючого президента результатом у 5 відсотків: ні коментарів, ні чесного аналізу виборів. Нарешті аж у вересні 2010 року збирається черговий з`їзд «НУ», на якому партія підбила сумні підсумки президентських виборів і задекларувала оновлення. Вилилося воно в те, що Ющенко привів у керівництво партії нових людей. Її лідер запропонував-наказав обрати головою Політради ( а це юридично глава партії) Валентина Наливайченка, як нового перспективного політика. В числі заступників були обрані недавній міністр закордонних справ Володимир Огризко і такий собі Сергій Бондарчук. Останній—нова постать в політикумі, при Ющенку очолював державне відомство по експорту української зброї, був удостоєний Указом Ющенка вищого звання держави — Героя України.

Наступний з`їзд відбувся лише наприкінці липня 2012 року, і то щоб не так проаналізувати ситуацію в партії і країні, як офіційно ухвалити рішення про участь у парламентських виборах. На той час Наливайченко вже пішов з партії, як і Огризко. Політраду очолив Сергій Бондарчук.

Партія пішла на вибори і по мажоритарних округах, і за списком. Причому, тут спільно з Українською народною партією і Конгресом українських націоналістів. Результат був жалюгідним: 1,4 відсотка по списку і жодного обраного по округах. Відтак, жодного депутата в парламенті. Всі три партії опинилися на смітнику політикуму.

Ще під час виборчої кампанії серед виборців ходили дві версії цього нещасного балотування: перша — це «недомисліє», нерозумний крок, друга — це робиться спеціально, бо то є підступний проект Банкової, регіоналів. Втім, при будь-якій версії вийшло розпорошення опозиційних сил.

Хоча цей блок мав право на існування. Адже опозиція, демократичний табір не обмежується трьома силами —«Батьківщина», УДАР і «Свобода». Ще є великий опозиційний сегмент політиків, партійних активістів, а головне — електорату, адже УНП — це більша частина колись могутнього Народного Руху , а «Наша Україна» — це партія Майдану. І балотуватися було можна і треба. Але, звичайно, не так. Виборча кампанія стала просто профанацією, що ще більше схиляло людей до отого другого варіанту — це була гра на руку владі, регіоналам.

Кульмінацією цієї гри стала масова здача своїх членів у окружних виборчих комісіях. Блок цих сил отримав можливість виставити своїх членів у всі 225 окружних комісій. Це право в результаті жеребкування отримала УНП. Вона й виставила від імені блоку членів комісій у більш як 170 ОВК. А тоді партія почала масово відкликати своїх членів комісій на Півдні і Сході, зокрема. в Одеській, Дніпропетровській областях, і замінювати їх прямими або замаскованими представниками влади, регіоналами. Ця ганьба лягає і на УНП, і на весь блок на чолі з «Нашою Україною».

Пройшли вибори. Перші дні й тижні в обох найбільших партіях блоку «НУ» і УНП, теж тривав якийсь параліч — ні чесного аналізу, ні реагування. В УНП зараз іде звітно-виборча кампанія по підготовці до з`їзду парії, запланованого на цю весну. Попри повний політичний крах партії на виборах, в ній,схоже, нічого не міняється. Давно викинуто на смітник не просто ідею, а чітку обіцянку двох партій про об`єднання після виборів.

І ось фіаско партії «Наша Україна». Вона давно вже розкололася по «вектору Ющенка»: одні в партії вважають, що Ющенко її прапор, символ, інші, особливо на місцях, — що це давно вже баласт партії, її антирейтинг. Нарешті в січні-лютому це вибухнуло і організаційно. Розкол пішов по лінії Віктор Ющенко — Сергій Бондарчук, тобто власник доволі абстрактного титулу «лідера партії» проти її статутного очільника, голови Політради. Остання в більшості пішла за Ющенком, проштампувала рішення про зняття Бондарчука з посади голови Політради, до речі, всупереч статуту партії. бо це може зробити лише з’їзд. Днями Політрада взагалі виключила Бондарчука з партії, разом з кількома членами Ради, а також «розпустила» кілька обласних організацій, в тому числі й Чернігівську.

У відповідь на це прихильна до Бондарчука Київська організації НУ виключила з партії Ющенка. На бік Бондарчука, чи вже правильніше сказати — опонентами Ющенка стали більшість обласних організацій партії. Вони й скликали в суботу 2 березня в Києві ХІІ з’їзд партії «Наша Україна», як це було названо. Тим більше, що саме в розпорядженні цієї частини партії знаходиться партійний офіс на вулиці Спаській у Києві, печатка і установчі документи партії. Участь у з`їзді взяли понад 270 делегатів з усіх областей, в тому числі 15 голів обласних організацій. Рішення з`їзду — партія «Наша Україна» оголосила свій саморозпуск.

Що далі? Далі будуть судові тяганини, адже прихильники Ющенка, а за ним більшість членів Політради, абсолютно не визнали цей з`їзд, призначили з’їзд партії на травень цього року. Отже, учасники конфлікту будуть в судах доводити, чи був цей з`їзд легітимним, розбиратимуться, якими були обласні конференції, що обрали на нього делегатів? Розкол пішов і по областях, тобто там утворилися паралельні партійні структури. Все за сценарієм трагічного розколу Народного Руху весною 1999 року, в результаті якого Рух зійшов з арени, а обидві його часини — і УНП і особливо НРУ опинилися на задвірках політики.

Було заявлено, що у з`їзді «НУ» брала участь і делегація Чернігівської обласної організації партії. Цікаво, яка була ця організації станом на ранок 2 березня? Ця обласна організація давно вже деградувала, структури важко знайти й під мікроскопом, досить сказати, що ще від вересня 2010 року обласну організацію партії очолює представник столиці колишній міністр юстиції Микола Оніщук, прихильник Ющенка. То яку ж організацію днями розпустила Ющенкова Політрада — очолювану Оніщуком? Цирк і фарс. Але все це не смішно, коли на наших очах догнивають старі національно-демократичні сили та й нові державницькі, на які покладалися такі надії, та ж «НУ».

Суботній з’їзд «НУ» не просто розпустив партію, а закликав створити нову потужну демократичну правоцентристську партію і на базі «НУ» , і на базі інших подібних партій. Їм запропоновано також саморозпуститися і почати об`єднання в єдину партію.

Чи буде почутий цей заклик? Навряд чи. Цей заклик відкине найближчий союзник — УНП, один з лідерів якої Валерій Асадчев недавно висунув ідею «формування широкої позапарламентської опозиції». Якої саме, з яких партій? Мабуть же, пропонується на базі УНП чи й просто всім влитися в цю партію? Це стара пісня. Ще щось «формується» на базі колишньої партії УРП—«Собор», вже злитої з партією «Українська платформа». Ще щось формує ще хтось ще десь. Ось так всі довкола «формують», а національно-демократичні сили поки що на узбіччі, в канаві, якщо не сказати — на смітнику. Ось що висвітлили ці перипетії в колишній партії Майдану.