Про що сказали вибори?

«Дитячий» стан суспільства, «соціологічне» шулерство, перемога «кандидатів-водопровідників» і високі показники «спортивної» партії…

Відшуміла й відгула знакова виборча кампанія.

Байдужий глядач запитає: «І в чому ж її знаковість?».

Спробуймо розібратися.

Чи розуміє виборець, ДЛЯ ЧОГО придумали вибори?

Першою ознакою зрілого демократичного суспільства є гостра реакція громадян на неприйнятні речі, які впроваджує в життя правляча партія чи коаліція. Вибори – це демократичний і дієвий інструмент висловлення такої незгоди. Громадяни усвідомлюють, що раз на 4 роки вони мають шанс змінити хибний курс і рухатися в інший бік.

Чи розуміють це українці? На жаль, ми є нацією, яка протягом досить тривалого періоду елементарно виживала. В нашій традиції глибоко засіли анархізм і саботаж. До «обхідних маневрів» ми звикли набагато краще, ніж до інструменту прямого і дієвого. Чи не тому ми надто легко віримо у те, що «все одно ні на що не впливаємо» і не йдемо на вибори? Чи не тому виборець найчастіше псував бюлетень написом «У сортах лайна не розбираюся»? Кому це на руку? Здогадатися неважко. Адже виборець «партії влади», на відміну від протесаного електорату, конкретний і організований, як і сама партія влади.

Не прийти на вибори? Ну, можливо, це і «варіант» участі у вирішенні власної долі на найближчі роки.

Вибір «ПРОТИ», або про політичну «мудрість» «Удару»

Як зазначають експерти, характерна ознака цих виборів – вибір «ПРОТИ». Але голосувати «ПРОТИ» також треба вміти. Тому влада дуже легко протидіяла цьому «ПРОТИ» недосконалою мажоритарною системою. Точніше, ефективно використала неготовність до такої системи українського виборця.

Яскравий приклад – виборчий округ 209, де за партійними списками перемогла об’єднана опозиція «Батьківщина», а за «мажоритаркою» - провладний кандидат Іван Куровський. У успіху цього мажоритарника є кілька складових. По-перше, це так звані «добрі справи» (від роздачі відсотків за пай селянам і «підключення гарячої води» до прямих фінансових бонусів установам бюджетної сфери) і абсолютне нерозуміння виборцем, чим саме повинен займатися майбутній законотворець. В уявленні виборця він має не писати потрібні закони, а прокладати дороги, підключати воду і освітлювати вулиці. Бажано, біля потрібного під’їзду. По-друге, це «візантійська політика» адміністративного ресурсу на місцях, помножена на негласну підтримку «своїх людей» в обласній організації опозиційної «Батьківщини».

Політична смерть таких кандидатів зазвичай лежить у двох речах – розвінчанні міфів їхньої «опозиційності» і їхньої «благодійності». Результат показав, що зробити це нікому не вдалося. До того ж, особливість мажоритарки в тому й полягає, що проти організованого «зла» неможливо йти натовпом «хороших хлопців». Чим більше «хороших хлоців», тим краще «ПРавильному кандидату».

Але з цього організованого владною вертикаллю правила є виняток – округ 205. ПРавильний для влади мер-кандидат Олександр Соколов тут був не дуже популярним від самого початку. Тому, не зважаючи навіть на наявність виставленої на окрузі «третьої альтернативи» в особі «хорошого хлопця» з партії «Удар», який постійно шпетив кандидата-опозиціонера в мережі «Фейсбук», представник ОО «Батьківщина» Валерій Дубіль із значним відривом переміг свого конкурента. Перемога стала заслуженою. Це і кампанія «від дверей до дверей» з виїзними приймальнями, і численні круглі столи з проблем міста, і кампанія за порятунок Ялівщини. Команда міського голови запрошень опонента не приймала, лише реагувала сухо, технічно і негативно. Не допомогли представнику Партії регіонів ні технічні кандидати, ні найняті масовки, які пробували зірвати Валерію Дубілю громадські приймальні, ні дебати на ТБ. Крім того, Олександр Володимирович знаходиться у зоні певного дискомфорту з часу вступу до Партії регіонів. З одного боку, його інтерес знаходиться тут, у Чернігові. З іншого боку, партійна лінія вимагала потрапити в Раду, скласти абсолютну більшість і проголосувати в Раді за продовження терміну Януковича. Тому і сидить мер психологічно на двох стільцях, пояснюючи виборцям про суміщення обов’язків депутата і міського голови. А цього виборець дуже не любить! Тому й не судилося шановному міському голові змінити рід діяльності.

Уважний читач запитає, а до чого тут «Удар»? Роль цієї політичної сили на виборах виявилася красномовною. З одного боку, наявність запиту у суспільстві на альтернативну силу зумовило її високий відсоток. З іншого боку, відсутність політичної культури й досвіду у її лідера і кандидатів-ударівців зумовила наявність на округах одночасно кількох «хороших хлопців» там, де за електоральними настроями опозиція однозначно перегравала владу, але в результаті програла сама. До того ж Кличко вже встиг заявити, що не об’єднуватиметься з опозицією в Раді, а підготував купу законопроектів і очікує на їхню підтримку з боку Партії регіонів. Як кажуть, без коментарів. «Дитячий» рівень прагнень виборця знайшов своє вираження у відсотках партії «Удар».

Рекламний «бройлер» КПУ, або почім «пойло» для народу?

Феноменальний відсоток молодого і амбітного кандидата від КПУ по округу 205 Романа Давлеткужина є таким самим феноменальним, як і в цілому КПУ по Україні. Просто природа цієї феноменальності суттєво відрізняється.

Якщо тверезомислячій молодій людині лівих поглядів достатньо було взяти участь у дебатах на чернігівському ТБ і правильно оцінити спроби втягування себе у технічні маніпуляції, що додало йому в результаті, цього аж ніяк не скажеш про партію.

Від самого початку грамотно вибудувана на ультралівому популізмі рекламна кампанія КПУ дала свої результати, збільшивши реальний рейтинг «союзників» партії влади по парламентській коаліції чи не вдвічі.

А розрахована ця рекламна кампанія була в першу чергу на тих, хто не замислювався на тим, ЯК САМЕ КПУ зібралася «повертати країну народу». Інакше у свідомого електорату одразу б мали б виникати запитання про походження грошей на «скромное буржуазное обаяние» вождя партії, його маєтків, авто і, власне, на рекламно-виборчу кампанію.

Аби переконатися, що кампанія КПУ нічим не відрізняється від рекламної акції з просування якого-небудь товару, варто було завітати перед виборами на прес-конференцію секретаря Чернігівського обкому партії Віктора Губара.

У відповідь на запитання про те, як КПУ зібралася відродити підприємства, що були частиною інфраструктури СРСР і працювали на холодну війну наддержав, Віктор Губар не придумав нічого кращого як запропонувати націоналізувати алкогольну галузь. Вона, мовляв, може стати суттєвим джерелом прибутків до бюджету. Адже «приватники» сплачують податки неналежним чином.

Отже, сучасне КПУ гідно продовжує естафету своїх «папєрєдніков»-генсеків часів СССР, які набудували лікеро-горілчаних заводів, одразу вбиваючи двох зайців: і населення було пригнічене алкогольною отрутою, і бюджет поповнювався! Куди вивела така політика радянську «наддержаву», усім відомо. Голосуйте за КПУ і далі. Амінь!

Рука не здригнулася проголосувати за «Свободу»!

Від самого ранку за «Свободу» проголосував автор цих рядків, його мати, дружина, теща, партнер по інформаційному проекту і його родина. А також купа хорошого достойного люду.

ЧОМУ? Відповідь лежить на поверхні - багатьом набридло вже 21-й рік жити у ЧУЖІЙ країні. Українці – толерантні люди з безмежним терпінням і нічого не мають проти білоруса-президента, росіянина-прем'єра чи олігарха-єврея-депутата - власника телеканалу чи радіостанції. Але вони ставлять собі питання, чи не настав час реалізувати свої громадянські, соціальні і національні права на СВОїй БОгом ДАній землі?!

Чого, приміром, злякався видатний «мовознавець» Азаров, коли почув про результат «Свободи» на виборах? На що після політики знущання над всім українським в Україні цей видатний почесний калужанин розраховував?

Адже українці хочуть нарешті мати українського за духом президента, прем'єра, депутата, а не гауляйтерів окупаційних територій. Кожний хоче бачити навколо себе не сіре кероване примітивними рефлексами бидло, а усміхнені обличчя життєрадісних зацікавлених собою Людей. В ефірі мають звучати українські місцеві станції, а не примітивний шансон.

Українці вже точно не хочуть бачити й чути брехливих «соціологів», які давали «Свободі» 4%, складаючи 35-40% її рейтингу на Заході з 5-7% на Сході. Вони точно не хочуть ніяких «Харківських угод» і законів від мовних пройдисвітів, що розколюють країну. Українці хочуть гідно жити, виховувати дітей і мати право на професію.

Звісно, що "Свобода" перемогла з відсотком, який став одкровенням для деяких «яничар». Непогано, якщо б тепер ті яничари зробили б якісь з того висновки й зрозуміли, що українця ламати через коліно не можна. Бо буде лихо, і історія – тому підтвердження!

Вибори закінчилися – вибори починаються

Як вірно зазначив у день виборів кандидат по округу №205 Віктор Мозговий: «Протестний результат цих виборів – це затишшя перед буревієм».

Звісно, якщо капітан корабля після такого «сигналу» не уточнить координат і правильності напрямку руху, корабель разом із пасажирами багато чим ризикує. Насамперед тим, що після можливого зіткнення із скелею його доведеться будувати з нуля.

Що зробити, аби цього не сталося? Врахувати результат виборів! І в першу чергу виборцю, зрозумівши сутність виборів, осягнувши власну відповідальність і можливість впливати на власне майбутнє у найближчі 4 роки. А надурити себе не вийде. Ні владі, ні виборцю.