Рибаков допоміг жінці з’їздити на могилу сина

Найстрашніша біда для батьків – втрата дитини. Десять років тому мешканка Новгорода-Сіверського Катерина Шкарпітко втратила сина Валерія.

Це сталося 9 травня 2002 року на військовому параді до Дня Перемоги у місті Каспійське під час терористичного акту, організованого ісламістами.

Вибух відбувся якраз у той момент, коли колона морських піхотинців, яку очолював Валерій, проходила повз місце трагедії.

Вибух відбувся якраз у той момент, коли колона морських піхотинців, яку очолював Валерій, проходила повз місце трагедії. Все сталося на очах у його дружини Ольги та дітей, які спостерігали за парадом у натовпі глядачів.  

Бойовому офіцеру, підполковнику Валерію Шкарпітко було усього 32 роки. Його поховали на батьківщині дружини у селищі Слав"янка Приморського краю, неподалік Владивостоку.

Катерина Петрівна поїхала на похорони сина, а через рік – відвідала могилу.

І вже дев’ять років вона кожного дня мріяла аби ще хоч раз навістити останнє пристанище свого синочка, доторкнутися до невеликого пагорба у далекому російському селищі.

Жінка виплакала очі і все боялася, що не зможе побувати на могилі, оскільки здоров'я слабке, а дорога далека й дорога. Пенсії вистачає тільки на ліки та їжу. Де брати гроші на дорогу – Катерина Петрівна й гадки не мала.

Тоді вона пішла до районної адміністрації і там їй порадили звернутися до народного депутата України Ігоря Рибакова. І коли він приїхав до Новгорода-Сіверського Катерина Шкарпітко прийшла до нього на прийом, розповіла про своє горе і попросила допомогти з квитками. Ігор Рибаков дуже перейнявся трагедією жінки і не вагаючись сказав: «Я обов’язково вам допоможу».

І 9 травня, якраз на десяту річницю загибелі сина, Катерина Петрівна була у селищі Слав"янка. Жінка дуже вдячна Ігорю Рибакову за таку допомогу у здійсненні мрії і не може стримати сліз.

«Ігор Олександрович поставився до мене, як до матері. Він дуже відкрита і доброзичлива людина, - говорить Катерина Шкарпітко. – Хай Господь допомагає йому у всіх справах».

На рахунку Рибакова сотні добрих справ. Але сам він свою благодійну діяльність сприймає, як обов’язок і потребу допомагати людям.