Хамелеон, або слуга двох хазяїв

Хто б як не критикував «неповороткість» наших чиновників у питанні належного виконання закону «Про доступ до публічної інформації» та й у цілому щодо відкритості та прозорості, а все ж таки процес, як то кажуть, пішов.

І тут гав не лови, бо хто знає: може ця «відкритість» знову закриється разом із «доступом», як то інколи буває з демократичними процесами на нашій благословенній землі.

Або ще гірше: керівники всіх ланок в умовах «прозорості» та «доступу» раптом почнуть грамотно писати й говорити українською а заразом і перестануть приймати «прозоро» корупційні рішення, що відкривають їм «доступ» до чужих грошей чи, як тепер кажуть, «ресурсів».

З чого (чи кого) тоді сміятимемось і над чим плакатимемо? Єдина надія – на наших незнищимих чиновників-гумористів, нетонучих «геніїв» високого й не дуже бюрократичного стилю. Ні, не дадуть вони згинути голодною смертю пишучій нашій братії, кинуть у скрутну мить шматок своєї «творчості» на поживу дуже віддаленим своїм родичам по перу. І дякуючи їхньому бюрократичному богу, якого люди здавна звуть іншим ім’ям, інколи шматок цей здобрено не граматичними/орфографічними помилками та русизмами, що вже оскомину набили не тільки професіоналам пера, а й учням середніх класів. З барського канцелярського столу наших слуг хоча б іноді, та все ж перепадає й такого, що внукам будеш колись розповідати, а вони, вирісши вже у ситій та демократичній Україні, не повірять. Але що ж я все нахвалюю та нахвалюю, а на стіл не подаю? Отож, до справи друзі, але попереджаю: обережно, бо такий шматок не кожному по зубах, обов’язково сидячи, та й то краще долі, щоб не забитися, впавши від таких вражень.

Багато кому з читачів, напевно, відома існуюча в галузі земельних ресурсів проблема з не витребуваними частками (паями) сільськогосподарських угідь. Це ділянки, що були наділені колишнім працівникам села в процесі приватизації сільськогосподарських земель, але з тих чи інших причин так і не надані їм у власність. Принагідно зауважимо, що мабуть на 99% це сталося в зв’язку з надто довгою, у стилі нашої бюрократії, процедурою інвентаризації земель, створення земельної документації та передачі земельних ділянок селянам. Як знаємо, процедура ця затягнулася більш ніж на 10 років і багато хто до отримання свого кровного наділу так і не дожив, не залишивши спадкоємців, або ці спадкоємці не повідомлені про наявність права на отримання земельної ділянки. Оскільки безпосередній розподіл ділянок здійснювався шляхом жеребкування між громадянами, то, природно, не витребувані паї виявилися вкрапленими в розподілені ділянки на існуючих полях. Ділянки ці в більшості з тим чи іншим успіхом орендують у власників діючі сільгосппідприємства та фермерські господарства. Відповідно, й не витребувані паї, як правило, безперешкодно орендуються цим же підприємством/фермером у районної держадміністрації, що в силу своїх повноважень до витребування має право здавати їх в оренду. Все природно, логічно й по-хазяйськи: не витребувана земля доглянута, не забур’янюється й не розносить насіння бур’янів на всю околицю, фермер не змушений мучити себе й техніку, об’їжджаючи при обробітку стороною шматок землі посеред свого поля, а місцевий бюджет отримує додаткові кошти від оренди. Більше того, навіть різного роду контролери не витоптують фермерське поле, до міліметра виміряючи, щоб часом він випадково-незаконно не витравив бур`яну на підконтрольній не витребуваній ділянці. Та слова «природно», «логічно», а тим більше «по-хазяйськи», не завжди про наших народних слуг, чи не правда? Ось тому зворот «Як правило» тут виділено автором недаремно. Попався автору на очі завдяки новій моді на публічність і такий ось приклад. Одного чудового (як мінімум для одного фермера) лютневого дня благословенного цього ж року видала одна поважна державна установа такого ось папера з підписом, номером і всіма належними для таких випадків регаліями:

Отже, на рідкість природно, логічно й по-хазяйськи Борзнянська райдержадміністрація нашої рідної Чернігівщини в особі її голови Дробота А.А. надала розпорядженням №36 від 01 лютого 2011р. фермеру в оренду ряд земельних ділянок – не витребуваних земельних часток (паїв) загальною площею 90,4862 га. Як видно з розпорядження, автор поки що нічого не переплутав: ці ділянки є вкрапленими у поля, що орендуються цим же фермером у громадян. Поки що деяку підозру викликає лише строк, на який надається земля, але ж з огляду на те, що ділянки можуть бути витребувані громадянами, що мають право на безоплатну приватизацію сільгоспугідь, це може й можна було б пояснити. Хоча з іншого боку, відділу Держкомзему в районі голова адміністрації дає чіткий припис: підготувати договір оренди, в якому передбачити автоматичне припинення оренди щодо ділянок, які будуть витребувані громадянами. В більшості випадків фермери орендують земельні ділянки в громадян на значно довші строки - від п’яти років і більше, але ж і з боку районного начальства, погодьтеся, не зовсім «по-хазяйськи» буде, якщо фермер хоча б раз на рік не пробіжиться по їх високих кабінетах, збираючи довідки, візи та підписи за продовження договору.* Однак, як вважають експерти, саме це є головною нашою проблемою на шляху економічного зростання та євроінтеграції. Оце обіцяють побороти керівники держави, звітуючи про скасування десятків тисяч таких процедур. Хоча, власне, що це автор вчепився в того начальника/слугу? Цілком «природно» й «логічно», що маючи вагомий підпис і при цьому зарплату, лише трохи більшу, ніж в учителя, а під час останньої кампанії скорочень ще й позбувшись персонального авта, він чекає від свого хазяїна – народу тобто – ще й чайових. Ідеться не про цей конкретний випадок, боже збав читача так подумати. Це автор загалом, філософічно так би мовити, в дусі нашого народу.

Та не все ще й про наших хазяїна/фермера та слуг/начальників. Як згадано, обов’язок підготувати договір оренди з відповідною умовою було покладено на відділ Держкомзему в Борзнянському районі. Жодних дій на виконання цього обов’язку відділ та його начальник Козішкурт А.М. аж до липня 2011 року не вчинили, принаймні, будь-які сліди таких дій відсутні. І ось, увага, поки господарство готувалося до укладення договору оренди та чекало повідомлення про готовність проекту договору до підписання, розпорядженням №359 від 15.07.2011р. Борзнянська РДА скасувала власне розпорядження про надання вказаних земельних ділянок в оренду, а заодно вирішила надати дозвіл на розробку документації щодо оренди цих ділянок іншому господарству.

Як видно з наведеного тексту, розпорядження від 15.07.2011р. мотивоване тим, що ФГ «Нива» не використало своє право на укладення договору оренди, хоча згідно розпорядження №36 від 01.02.2011р. обов’язок підготувати проект договору оренди було покладено на райвідділ Держкомзему, а строк, у який необхідно підписати договір, в розпорядженні не вказаний.

Тут автор не вдаватиметься до аналізу розпорядження з точки зору його відповідності вимогам законодавчих норм, хоча юристи кажуть, що начальникам не надано права скасовувати свої власні розпорядження чи накази крім випадків, коли це прямо вказано в законі.

Питання для нас в іншому: чому так хутко «слуги» змінили «хазяїна»¸ від чого так різко змінився колір «штанів» (себто рішень)? Може, влада змінилася й прийшов час поміняти картуза, як у відомій кінокомедії? Так ні, від самого верху й аж до Борзнянського району жодних кардинальних змін не відбулося, хоча й це б не повинно завадити природі, логіці й хазяйському ставленню до народного добра.

Може вітер змінився, чи то інші якісь «погодні умови»? Знову не схоже, адже в таких випадках, за народною прикметою, слуги/начальники раптово починають «хворіти» й жодних розпоряджень, навіть планових, як, прикладом, про відзначення Дня Незалежності чи вручення вже призначеної держпремії, принципово не підписують. Цікаво інше: як цей новий хазяїн оброблятиме ділянки, вкраплені в чуже поле? Чи оброблятиме взагалі, а якщо ні, то що робитиме? І для чого було передавати йому вкраплення в чужому полі? І чи не «завалили» при цьому старого «хазяїна», за усталеною звичкою, перевірками на предмет того, що він, мабуть таки ж , як справжній хазяїн, «усупереч закону» знищує бур’яни на цих триклятих вкраплених та ще й не витребуваних паях?

Чи природно це – однозначно ні. Чи логічно – невідомо, адже ми далеко не завжди в змозі осягнути логіку наших державних мужів. Чи по-хазяйськи – на це питання, видається, мають дати вичерпну відповідь вищестоящі начальники або й спеціальні начальники - прокурори, яким за Конституцією та законом надані право й обов’язок оцінювати дії всіх без виключення начальників на предмет законності та спричинених збитків. Разом з відповідними висновками…

* Під словом «по-хазяйськи» в даному випадку мається на увазі, що начальство, як відомо, саме тоді почуває себе хазяїном ситуації, коли ти замість працювати чи відпочивати, кохати жінку чи виховувати дітей або просто, як заведено в нашому народі, філософічно розмірковувати/вести бесіду з кумом над проблемами світової політики/футболу, змушений вистоювати у владних коридорах за якоюсь довідкою чи підписом, вклонятися йому, начальству й заглядати у вічі, ловлячи мить, щоб почути, як і коли перекласти щось, відірване від власних дітей, із власної кишені/багажника до його.

P.S. Хоча обрана автором фейлетонна форма даної публікації й не передбачає обов’язкових коментарів чи відповідей, однак, якщо названі в ній особи вважатимуть за потрібне, вони можуть надсилати свої коментарі на адресу редакції у відповідності до законодавства.