15/20 – бюрократія на марші. Чернігівські акценти. (читається на мотив 7/40)

Літо, для кого – пора відпусток і бажаного відпочинку, а для України – суціль історично-доленосні події.

Відзначили 15-ту річницю прийняття Конституції, яку за цей час вже встигли раз поміняти, змінену – відмінити і повернутися до витоків.

Відзначаємо 21-у річницю прийняття Декларації про державний суверенітет...

У постанові Верховної Ради з цієї нагоди наголошувалося, що «вважати день 16-го липня Днем проголошення незалежності України і щорічно відзначати його як державне всенародне свято».

Попереду 20-та річниця власне Незалежності. Не заблукати б, з подачі наших велемудрих депутатів, у цих двох незалежницьких соснах.

Задля чого люди взагалі об’єднуються і створюють держави, обирають своїх лідерів-вожаків, утримують такі, здавалося б, непродуктивні структури як військо, поліція, прикордонні, митні, таємні служби, численні контролюючі інспекції, суди, прокуратури, податкові…, віддаючи на їх утримання частину заробленого?  

Правильно, не заради їхнього процвітання, а в першу чергу задля створення сприятливих умов для життєдіяльності законослухняних громадян.

За лоби історичного матеріалізму були поширені вислови – «містоутворююче підприємство», для Чернігова – «районоутворююче»: радіозавод – район Рокосовського, ЗАЗ – район Коти, фабрика обробки вовни – Шерстянка …

Оскільки індустріалізація з усього видно безповоротно відійшла в минуле, останнім часом спостерігаємо якісно нове явище – кварталоутворюючі установи, служби.                    

Міська податкова – впритул свій житловий будинок, обласна прокуратура – житло через дорогу добудовується, арбітражний адміністративний суд – «висотка» у дворі. Такими б ударними темпами, безвихідних та у святкові розбудовувати державу.

А коли чималі бюджетні кошти країни витрачаються на розбудову бюрократії а не, скажімо, на невідкладне лікування найменших своїх громадян, виникає питання – наскільки соціальною і правовою, як записано в усіх варіантах Конституції, є ця країна? За моральний бік проблеми не йдеться.

Чуємо – адміністративна реформа, скорочення держслужбовців, чиновників.

 Бачимо продані і перепрофільовані дитячі садочки (хто тільки не поживився за рахунок найменших, в тому числі й дяді в міліцейських мундирах) готель «Десна» – господарський суд, колишнє товариство «Знання» – апеляційний суд, колишня школа № 8 – окружний адміністративний суд, і зовсім унікальний випадок – прокуратура зростається з податковою, у прямому розумінні – будівлями. Для логічного завершення процесу бракує підземного тунелю зі слідчого ізолятора до тієї ж таки прокуратури – принаймні не дивуватимуть приїжджих конвої з вівчарками біля її входу.

Правоохоронне кільце Чернігова туристичного, яке скоріше нагадує зашморг, невпинно затягується (районна податкова, районний суд, слідчий ізолятор, обласна податкова, обласна прокуратура, міська прокуратура, центр дозвільної системи, міськвідділ міліції, апеляційний суд, господарський суд, третейський суд, адміністративний відділ міліції – коло замкнулося).

Адміністративно-правоохоронні метастази з історичного центру поширюються за його межі. І це при тому, що чисельність мешканців Чернігова щороку зменшується.

Після проголошення чергової кампанії зі скорочення адмінапарату задаєшся питанням – куди цього разу підуть уявно реорганізовані і скорочені апаратники?

У промисловість, на виробництво? Щось не чути про пуск нових промислових гігантів, а на ударному будівництві стадіонів і автобанів запит на грубу фізичну силу.

Реалізувати себе у сільському господарстві? Воно цікавить їх лише як об’єкт облаштування заміських маєтків.

На ринки і базари? Там не проштовхнутися від колишньої інженерів, вчителів, лікарів та й молодь не поступиться.        

Починати власний бізнес? Надто вже ризиковано – подейкують про новий виток кризи та ще й ці реформи.

І завершиться це як і завжди – скороченням пенсійних апаратників і плавним перетіканням інших у новостворювані структури.

Кабінентно-паперові митарства громадян у цій країні лише нагромаджуються. І як наслідок невтішний і водночас парадоксальний висновок – у незалежній країні зразка постсовєтської України людина об’єктивно стає все більш залежною.

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити

Збільшити