Оповідка про те, як у Прилуки кандидати приїздили

Мабуть щось у космосі трапилося, зорі помінялися місцями, сонце зрушило...

І ось маємо: наші Прилуки, наше спокійненьке містечко – земне втілення тиші та спокою, де навіть муха помирає раз на півроку, і тій влаштовують пишні проводи (бо ж зайнятись більше нічим) раптом стали місцем найбільшого скупчення кандидатів у президенти.

Їх кількість на квадратний метр стала ледь не більшою за густоту населення. Мабуть, у нас їм «медом намазано». Але ж це привабило б тільки Ющенка... А Януковича? «Мед» з октановим числом 95?

Ну, з Тигіпком все зрозуміло: родина велика, телевізор подивитись не дають, от і мусив усамітнитись в провінційному БК, щоб переглянути улюблений фільм. Був ще Ляшко. Але якось скромненько, без паffосу.

Та ж наших кандидатів що і вирізняє з поміж інших світових – безмежна скромність!

Дія І. „Прилетит вдруг волшебник...”

Почалося все минулого понеділка з тихого шопітку комусь по секрету: „Ющенко приїде”. Секрети в Прилуках ширяться з швидкістю олімпійських спринтерів і ось вже до вечора місто гуде: „До нас їде президент.”

Ба ні, не їде – летить! На гелікоптері (добре хоч не в ступі). А місцевим можновладцям що робити? Та як завжди – нічого. Начепили парадно-вихідні краватки та метелики, нашвидкуруч підлатали центральні дороги (а раптом пішки прийде?), понавішували банерів та перетяжок «Ми за Ющенка», «Вітаємо президента» і т.ін.

Микола Федорович на Театральній площі аж очі та вушка Фан-фану прикрив – бо ж не можна маленьким дивитися на таке безсоромне лицемірство.

Останні приготування. Підправили краватки. Чекаємо.

І старий і малий на щойно відремонтованій площі з 10-ї ранку обіймів не закривають (пусті кишені теж на всяк випадок тримають відкритими). Так і простояли аж до 14-ї. Що і говорити, точність – ввічливість королів. Таж ми не монархія, куди нам спішити – встигнемо ще до 17 січня.

Віктор Андрійович як годиться перемовився парою слів з підданими, вибачте, з народом і вирушив камінь закладати під майбутній пам’ятник жертвам голодомору.

А ввечері – знову спілкування з народом. Так і пробув у нас до пізньої години і відкланявся, ставши темою №1 в розмовах прилучан.

Дія ІІ. Проффесор

Не встигли жителі міста розсмакувати всі подробиці приїзду Ющенка, як бідному Фані знову довелося затуляти вушка і оченята, бо місто раптом стало строкато-синім. Перетяжки та баннери „За Ющенка!” замінили на прапори „Ми за Януковича!” і знову розкрили обійми і кишені (раптом щось дадуть). Давали. Всіляку атрибутику, можна навіть сказати, фанатську – шарфики, брелочки, значочки, диски і фото. Ну рок-зірка і все тут. До речі, про рок-зірок. Якби покійний Фредді Меркьюрі почув, що в його пісні замість слів We Will Rock You співають Віктор Янукович – віддав би Богу душу вдруге.

Віктор Федорович виявився пунктуальнішим за свого тезку і довго себе чекати не змусив. Не встигли ще місцеві представники партії думку свою до людей донести, як на обрії замиготіли вогники машин ДПС, що супроводжували кортеж знаменитого „проффессора”.

Янукович, вийшовши із скромненького броньованого Chevrolet, пройшов пішки цілий квартал (!) по живому коридору, обіцяючи всім і кожному „Не підведу”. Чи люди чули те, що хотіли, а насправді він сказав „підведу”, а щоб було зрозуміліше куди, одразу поїхав в Густиню.

Дія ІІІ. Та інші...

Як уже говорилось, відвідали нас минулого тижня і Тігіпко з Ляшком. Скромненько, зі смаком. Ляшко гостював в дитячому будинку, подарунки дітям дарував. А Тигіпко – чи був, чи примарилось – зараз вже й не скажеш напевне.

Відбули.

Але обіймів, на всяк випадок, не закриваємо – чекаємо Тимошенко та інших. Де в усьому цьому логіка? – запитаєте ви. А не треба шукати її в усьому. Зрештою, вибори пройдуть і все, що у нас залишиться – спогади про те, що ми на власні очі бачили перших політиків держави.

Бо ж все стане на свої місця: ми – народ, нікому не потрібна маса, вони – зіркові небожителі.

Дія ІV. „Мораль сей басни...”

А мораль-колючку і не варт шукати 
Що країну рідну треба шанувати, 
Всі жили б щасливо, 
Сито і багато.