Міліціонери-лиходії уже на своїх місцях!

"Українська преса стала цілком незалежною. Тепер від неї вже нічого не залежить", - пише редактор відділу Бізнес у журналі «Кореспондент» Олександр Пасховер в авторській статті, опублікованій у свіжому номері видання.

Новини на телеканалі 1+1. Сюжет про ніжинських міліціонерів (Чернігівська обл.). Їх звинуватили в убивстві ні в чому не винного громадянина. Є свідки. Як виходить з матеріалу, міліціонерів-лиходіїв звільнили, а через деякий час повернули на свої правоохоронні місця. Жах. Ви злякалися? Лікуєте нервочки. Влада стоїчно перенесла ці новини ТСН. Реакція - нуль.

Думаю, що після такого сюжету, наприклад, на ВВС-WORLD, вранці наступного дня у Вестмінстерський палац у палату лордів, натягаючи на ходу перуки, збіглися б парламентарії, а за ними на доповідь підскоком примчав міністр внутрішніх справ. 200 мікрофонів, диктофонів і телекамер змусять чиновника виправдуватися перед країною. І де б виявився цей міністр, якби він, на приклад свого українського колеги, дав на сто днів обітниця мовчання? Правильно. На біржі праці. Але Україна не Англія, і вже тим більше не Швеція, щоб ось так за дрібниці розкидатися міністрами.

Адже що трапилося у жовтні минулого року з Маріа Бореліус, міністром торгівлі Швеції. Видання Dagens Nyheter розкопало, що пані міністерша кілька років підряд не платила абонплату за телебачення, не відраховувала податки за свою домробітницю й у свій час провела нечесні угоди зі своїми цінними паперами. Пробувши усього тиждень у високому кріслі, Бореліус подала у відставку. Своє рішення вона пояснила тим, що через скандал у пресі "нормальне життя для неї і її родини стало неможливим".

І ні щоб чиновниці подзвонити головному редактору Dagens Nyheter, у грубій формі вимагати від нього заткнутися, позбавити видання акредитації, залякати судовими позовами, або просто не звертати уваги на недресированих журналістів. У всякому разі, є в кого цьому учитися. Навіть візи купувати не треба. Просто приїжджайте, пані Бореліус, у Київ.

Тут взаємини влади і ЗМІ нагадують старий анекдот. Пацієнт відвідує лікаря:

- Лікарю, мене усі ігнорують!

- Наступний.

Але наступного не буде. Як і не буде ніякого національного процвітання, поки чиновники не навчаться реагувати на будь-який найменший серйозний сигнал у пресі. Британці це вже зрозуміли.

У жовтні 2006-го тамтешня палата лордів ухвалила, що публікації, що становлять громадський інтерес, не повинні підпадати під законодавство про наклеп. The Times прокоментувала це так: Британські ЗМІ не можуть бути оштрафовані навіть у тому випадку, якщо позивачі доведуть, що інформація не відповідає дійсності. Не згоден з аргументами журналіста? Спростовуй.