Зберегти для нащадків

Ялівщина – це й історична місцевість, перші згадки про яку датуються 1672 роком, з рештками стародавнього городища площею майже 20 га.

Звісно, ця зелена зона є легенями міста. До того ж тут збудовано насосні станції, водою з яких користуються 30 відсотків чернігівців.

Нині цей чудовий зелений куточок Чернігівщини вподобали ті, хто легко нажився на бідності інших, – треба ж їм десь будувати свої «хатки». Ненаситним оком поглядають вони на ці землі: як би такий ласий шмат проковтнути?

Уперше я побував тут 1951 року – разом з експедицією ботаніків приїздив до Чернігівського ботанічного саду. Перший директор ботанічного саду (на жаль, забув його прізвище), який саме завозив звідусіль рослини, дуже цікаво розповідав нам про тамтешню звичайну й екзотичну рослинність. Ті розповіді були захоплюючими – цілі поеми!

Вдруге я побував тут 1985 року. Самого саду вже не було – стояв лише адміністративний будиночок в оточенні змужнілих дерев. Зник, бо не вигідно було госпрозрахунковій організації зеленого будівництва утримувати його. Отож молоде покоління й не знає, що тут був біологічний науково-дослідний заклад.

І ось що дивно. Майже в усіх обласних центрах, історичних та промислових містах створено ботанічні сади, а в Чернігові — вже й база для цього була, та ще й яка чудова! – такого саду немає.

А тут могли б проходити практику з біології студенти Чернігівського педагогічного університету ім. Т.Г. Шевченка. Це міг бути й чудовий куточок, куди люди йшли, щоб помилуватися пишною рослинністю. Та й доглядати його чернігівці не відмовилися б.

Так міркувалося в той далекий час. До речі, питання про те, хто стане господарем занедбаної території колишнього саду, було порушено на шпальтах «Сільських вістей». Заступник голови виконкому Чернігівської облради О.Сафронов повідомив тоді редакції газети, що про долю ботанічного саду РБУ «Зеленбуд» йшлося у Чернігівському міськвиконкомі. Цю територію було передано Чернігівському педагогічному інституту для науково-дослідних робіт.

Однак тоді ректорат інституту усунувся від питання відновлення ботанічного саду. Хоча йому потрібна була наукова база для студентів, аби виховувати справжніх учителів біології.

На початку створення ботанічного саду його територія становила 170 га, та 60 га роздерибанили. Як стверджують захисники Ялівщини, робилося все це без погодження з органами земельних ресурсів, природоохоронними та санітарними службами.

1992 року з основної частини (72 га) було знято статус пам’ятки садово-паркового мистецтва. Тобто зі здобуттям незалежності України ботанічний сад «відчув» себе незалежним від держави і людської моралі, став предметом грабіжницьких інтересів.

Ще під час війни – 1944 року – Чернігівський облвиконком ухвалив рішення про створення в Чернігові ботанічного саду. Потім через повний шарварок серед різних установ велику справу було зведено нанівець. Те, що мало стати ботанічним садом, перейменували в Контору зеленого будівництва. Від 1974 року це радгосп «Деснянський».

Потім – пішло-поїхало: фірма «Росинка», фірма «Квіти Чернігова» із заправною станцією та гіпермаркетом...

З 2001-го «Квіти Чернігова» перестали існувати, через 5 років міськрада передала у власність уже неіснуючій фірмі 18 га Ялівщини. Не так давно велику ділянку землі шляхом махінацій передано у приватні руки. І далі, далі... З року в рік від Ялівщини сучасні глитаї відбатовують кусень за куснем.

Нині громадськість Чернігова бореться за повернення природоохоронного статусу всій території Ялівщини. Створено комісію, збираються підписи. Відрадно, що активно за це святе діло взявся й Чернігівський педагогічний університет ім. Т.Г. Шевченка, зокрема завідувач кафедри екології та охорони природи кандидат біологічних наук Юрій Карпенко.

Торік викладачі й студенти посадили тут гай сіянцями історичного дуба Тараса Шевченка, який росте в селі Линовиця Прилуцького району на колишній садибі Якова де Бальмена, щирого друга поета, якому присвячена поема «Кавказ».