Отець Сергій: Наша брань не проти плоті й крові, а проти духів злоби піднебесної

Моя заява про те, що священики агітували, агітують і надалі будуть агітувати за умови керівництва чернігівського архієрея Амвросія, визвала злобну реакцію доморощених ура-патріотів.

Вони ховаються під напищеними прізвиськами „Батько”, „революціонер”, „Українець”. Хоча самовигадані назвиська їм пасують так, як пасує корові сідло.

Цікаво, хто є насправді ті, що називають себе „Українцем” та „Батьком” (з великої літери!). Від їхніх закидів тхне смородом провокаторів КДБ. При цьому вони жаліються на моє презирливе ставлення до їхніх базікань.

Проте, хіба можна поважати блазнів, що під чужими іменами обписують своїми коментаріями „Високий Вал” так, як раніше вони обписували стіни туалетів? Як вони не второпають, що виважене слово людини, яка не боїться підписатися власним ім’ям під своїм виступом, має справжню силу Логоса, на відміну від їхнього безвідповідального пустодзвону.

З приводу злорадного „Батьківського” зубоскальства, що я „піп-розстрига”, „спробував через суд домогтися свого поновлення в духовному сані”, відповідаю – „Батько” збрехав! Оскільки мене ніхто ніколи не розстригав і не позбавляв духовного сану. Не віруючі могуть дізнатися про це у будь-якого чернігівського священика УПЦ Московського Патріархату.

Що ж стосується іншої „Батьківської” брехні про моє родове походження, наукові статті та дисертаційне дослідження, вважаю нижче свого достоїнства обговорювати ці теми з падлюкою мого оточення, яку видає знайомство з „підгрунтям моєї справи”.

І що ж там, у „підгрунті моєї справи”, є такого, що утримує «псевдоБатьку» зняти з себе своє блюзнірське вбрання і вийти зі мною віч-на-віч, хоча б в інтернеті? Напевне, знаючи лиху вдачу моїх предків, «псевдоБатько» розуміє, що «отримає по мармизі».

На злорадство „Марини” (та ще й декого з анонімних писак) про те, що мене „інші Церкви не беруть ”, відповідаю: – Не вгадала, рибонько! Проте, радість від цього не здатна подолати мого смутку, що я стану чужим серед своїх.

З приводу небажання „Недолі” йти до мене на сповідь. – Нехай підшукує гідне вмістилище для своїх гріхів.

Не можу залишити без відповіді „пророцтво” Євгена Рубало, що „зростає молоде покоління, яке на возику вивезе Московський Патріархат на звалище історії”. – Замість того, щоби підсовувати довірливій молоді неіснуючих ворогів, краще б вивезли на звалище тих, хто обікрав Україну. Я ж ставлю собі за мету довести зростаючому молодому поколінню, зокрема своїм чотирьом дітям та їхнім друзям, що головним ворогом України є самозвані „Батьки” й псевдоУкраїнці, які, за словом Кобзаря, „гірше ляха її (Україну) розпинають”.

Я іду з відкритим забралом проти анонімних інтернет-патріотів, що лізуть мені в душу зі своїми непрошеними порадами, дешевими “повчаннями” та осудом. Я сміюся в злорадні обличчя наших самозваних „Батьків”, псевдоУкраїнців і „bened”, що звинувачують мене у москальщизні та комунізмі і при цьому трусливо ховаються за своїми високопарними “клікухами”.

Вийдіть із своїх потаємних сховищ, скиньте блюзнірські маски, нехай люди узнають чиїх батьків Ви діти. Як професійному історику, що знається на родоводах, мені буде не трудно розшукати в архівах документальні свідоцтва Вашої причетності до співпраці з КПРС, а можливо і з КДБ.

У чому я вже впевнений, читаючи закиди на мою адресу з боку особи жіночої статі, яка підписується: „Відверто кажучи”. Читаючи її коментарій на мій виступ, відверто кажучи не підлягає сумніву, що ця особа розуміється на платні за комуністичну агітацію.

А чого варта „революційна” тирада: „не шукайте покаяння в очах агента москви Амвросія”. Якщо „революціонер” дійсно має інформацію, що Амвросій є агентом Москви, то нехай поширить її серед українського народу. Метою кожного порядного українця має бути очищення Церкви від таких Амвросієв, які примушують священиків агітувати за провладних кандидатів у Президенти України.

Проте зрозуміло, що заява „революціонера” є просто-напросто голослівним трепом, за який він легко може бути притягнутим до відповідальності у суді, де з нього як вітром здує всю його „революційність”.

Хотілося б спитати „революціонера”, звідки він знає, що у Московському Патріархаті „нічого святого нема”? Це є досвідом набутим під час особистого перебування в Московському Патріархаті чи це його „революційне” враження склалося в результаті прочитаної їм пропагандистської літератури?

До речі, про сучасну українську пропаганду. Нещодавно відвідав виставку, присвячену ОУН-УПА у чернігівському музеї Коцюбинського. Найбільше враження отримав від кількості співробітників міліції та СБУ, що охороняли цю виставку.

Справила незабутнє враження також книга відгуків. Як прекрасно сучасна українська влада втілює в життя імперський принцип „Розділяй та володарюй!”. Оскільки у процентному відношенні кількість східноукраїнського населення, що воювало у Червоній Армії, дорівнює кількості західноукраїнського населення, що воювало в УПА, важко придумати більш привабливу ідею для роз’єднання українського народу. Нехай краще чубляться за своїх покійних героїв, а то ще, боронь Боже, приїдуть з вилами до Києва відвойовувати свої гроші, вкрадені „любими друзями”.

На мою ж думку, вояків УПА та українських солдат Червоної Армії єднає не тільки приналежність до однієї нації. Їм усім разом, також як „Великому Кобзарю Тарасу” було не однаково, що Україну злиї люди присплять лукаві, і в огні її окраденую збудять.

Не однаково й мені, протоієрею Сергію Іваненку-Коленді.

P.S. На подальші анонімні закиди, звинувачення та “повчання” недоброзичливих коментаторів я не вважаю за потрібне відповідати ні тепер, ні у майбутньому, оскільки вони не мають ні глибини інтелекту, ні, навіть, уміння логічно мислити. Як сказав один із моїх улюблених літературних героїв роману „Над пропастью во ржи”: не вистачить цілого життя, щоб стерти зі стін туалетів усю гидоту, яку вони там понаписували.

Благодарю Третього Сина, Олега и Тао за попытку урезонить подлецов, которые на меня «набросились … как звери». Но и звери делятся на благородных львов и презренных шакалов. Поскольку великодушных врагов у меня не наблюдается, то приходится отбиваться от назойливых чертей (духов злобы поднебесной), нападающих одновременно всей своей трусливой сворой. Уповаю в этом на Всемилостивого Бога, поскольку, не имея могучих друзей, помощи мне больше ждать не откуда.