Чернігів-Бостон: Український борщ на американському газоні

«В Греції все є! Думаю, що ці слова можна застосувати і до Америки. Вона називається і виглядає дещо інакше, але на будь-який смак можна знайти собі їжу. Я куштував щось середнє між нашим борщем і розсольником, суп червоного кольору.

Його називають томатний суп. Коштував він 3 долари 59 центів велика чашка», - поділився зі мною директор Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського Сергій Лаєвський.

Він нещодавно повернувся з поїздки до США. Вона здійснювалась в рамках програми «USAID» - громадські зв’язки і була присвячена охороні пам’яток історико-культурної спадщини і тривала з 9 по 31 липня.

Зажди задавалась питанням, чим наше звичайне побутове життя відрізняється від американського? Адже звичайні люди ніби-то усюди однакові: їдять, сплять, працюють, виховують дітей… Відповідь на ці питання вирішила знайти у спілкуванні з людиною, яка нещодавно побувала у США і відчула смак американського життя.

Не секрет, що американці їдять так званий «фаст-фуд». Під час спілкування з Сергієм Лаєвським дізналась, що американці цінують свій час, тому їдять переважно у дорозі додому чи на роботу. Також у обідню перерву вони мають звичку сідати на травичку біля якоїсь кафешки, розкривати свої пакунки, які вони принесли з собою, та спокійненько їсти їжу з них.

Це є нормою для них, багато людей так робить. Тому біля самих ресторанчиків стоять шафи, де можна взяти підстилки і сісти на травичці на газоні – відпочити та перекусити.

Американці з українцями влаштовували разом "уїк-енди"

- Чи приєднувались Ви до американців, які сиділи на травичці та їли?

- Наш менталітет не готовий сприймати подібний спосіб відпочинку. Хоча ми всі лежимо на траві, паплюжимо природу палаючими вогнищами та порубаними деревами після нас…Але я знаю, що мої колеги долучалися. Разом із сім’ями, у яких вони жили, робили уїк-енди, виїздили у такі парки. Хто увійшов у цю колію, не може відмовити у цьому.

Я дивуюсь, якщо у нас опуститись на траву, то це 100% гарантія, що треба прати одяг. Як це не дивно, як американці не валяються на цій траві у світлих штанях, не бачив жодної плями! Або трава не така або…?!

Відпочинок на лоні природи

- Як поводяться і відпочивають американці у національних парках? І скільки коштує квиток до музеїв та парків?

- Є декілька пам’яток історії та культури і окремо існують національні парки. У національних парках безкоштовний квиток. В музеях – безкоштовний або у межах 5 доларів. Але є музеї, що коштують дорого – до 45 доларів. Наприклад, Національний музей природи у Нью-Йорку – 44 долари. Але за ці кошти можна подивитись не весь музей. 17 доларів квиток до музею у Бостоні, 20 доларів – у Метрополітен музей. Але у музеях влаштовуються безкоштовні дні: людина може прийти і отримати послуги безкоштовно.

Щодо поводження американців у парках, то для нас воно дещо дивне. Уявімо собі, що ми знаходимось на території валу, де вся трава обережно підстрижена, де нема сміття: воно знаходиться в урнах, люди його збирають і вивозять. Мешканці загоряють на газонах, проводять якісь збори, гуляють у футбол, інші рухомі ігри. І це є нормально!

Бомжі отримують від соціальних служб спальні мішки, ковдри. Вони там, на території парку, їх розстилають і сплять, вони там живуть. Для нас все це щось незвичайне, оскільки ми звикли до радянського часу, коли було написано: «Газон засеян. Просьба не ходить!». Тільки невідомо, навіщо і для чого він засіяний.

Люди поводяться достатньо легко. Прийшов, сів на траву, зняв сорочку – і ти загоряєш. На тебе ніхто жодної уваги не звертає, оскільки це звично.

У мене таке враження, що «вхідним квитком» до нашого валу є пляшка пива. Немає, мабуть, жодної людини, яка ходить по валу і не тримає в руках або пляшку, або банку пива. Це жах!

У США у національних парках такого не існує не тому, що є закон, який не дозволяє вживати алкоголь у громадських місцях. Для цього достатньо сховати пляшку у паперовий пакет і можна пити що завгодно і де завгодно. Там вже у людей немає бажання цього робити. Змінено ставлення до пам’яток, до того, що нас оточує.

За 3 тижні, проїжджаючи різними штатами, навіть у маленьких містечках ми не бачили бур’янів. Їх просто нема. Це свідчить про те, що і громадяни, і комунальні служби, відповідальні за помешкання, вони всі на своєму місці, недаремно їдять свій хліб. І не кажуть, що у нас чогось нема і потрібно підвищити ціни на певні послуги.

Охорона археологічних пам’яток в Україні краща за американську

Під час перебування чернігівських науковців та посадовців, які займаються охороною історико-культурної спадщини, у Бостоні, вони мали можливість поспілкуватись зі своїми американськими колегами та обмінятись досвідом у цій сфері. Виявляється, що у США всі пам’ятки належать приватним особам – громадським службам, а не державі, як в Україні.

Держава ними не займається. Вона лише розробила правила і контролює їх виконання. Внаслідок цього, невеликий за розмірами музей має бюджет, який нараховує декілька мільйонів доларів! І там нема жодного центу з державного бюджету. У нас держава ніби-то і займається охороною історико-культурної спадщини, проте цієї «опіки» зовсім не видно: ніщо не приведено до ладу.

- Що Ви винесли під час обміну досвідом стосовно охорони історико-культурної спадщини?

- Впевнений, що охорона археологічної спадщини у нас на порядок краща, ніж у США. Ті археологічні дослідження, які проводяться, ті умови функціонування наших музеїв і з таким багажем знань, як у наших фахівців, ми могли б навчати не одне покоління американських дослідників! Ми задавали питання американським колегам, але ми не завжди отримували відповіді, бо наші питання були настільки складними, що людям, які не володіють інформацією, важко було відповісти на них. Вони переводили розмову на щось інше. Але вчитись у них є чому.

Ми мали екскурсію в Old Village (Старе Село), яке подібне до Пірогово. Там проживають люди у історичних костюмах і створюють умови, у яких жили люди у XVIII – середині ХІХ ст. Всі вони є волонтерами. Частина прибутків йде від туристів та продажу сувенірів. В будь-якому музеї є сувенірні крамниці і жодної податкової поруч немає. Оскільки продаж сувенірів – пряма місія організацій, з цього не сплачуються податки. Це не Україна. Певна частина прибутку – від членських внесків тих громад, які опікуються музеєм. А більша частина – пожертви. Окремі навіть виграють гранди та тендори по державних програмах.

Добре там, де нас немає

- Добре, що там нас нема, - підсумував свою розповідь Сергій Лаєвський. - Нашим керманичам я б побажав любові до міста. Любити не гроші, які можуть принести хтось, а й любити місто, ходити по ньому пішки, подивитись у якому стані знаходяться дороги, газони, повітря, дерева – все, що оточує нас, там, де живуть люди.

Якщо вони почнуть ходити пішки і відчувати власними ногами, очима, руками, а не крізь вікно персонального авто, можливо, їх ставлення почне змінюватись. Можливо, міський бюджет буде розподілятись таким чином, щоб громада побачила результати цієї роботи та піклування.

На фото: Massachusetts Capitol and Green