Київ годує слойками завод на Чернігівщині

Невеликий будинок колишнього провінційного хлібозаводу в Чернігівській області реставрували біля трьох років тому. Завод виглядає дуже гідно серед незасіяних полів, косих парканів і невеликих старих будинків.

Незважаючи на наявність численних кіосків з випічкою виробничі приміщення підприємства зовсім невеликих розмірів. Із двох поверхів заводу тільки перший призначений для виробництва, другий - кабінети й кухня.

Щоб потрапити на перший поверх, необхідно одягти уніформу. Довгі білі халати й одноразові марлеві шапочки, у яких смішним виглядав би будь-який академік. На першому поверсі не відразу можна зрозуміти, де тут взагалі роблять слойки.

Перше враження - ми в лазні. Двоє дверей із символічними літерами «М» і «Ж». Через відкриті двері однієї з них можна побачити ослони й особисті шафи - такі ж, як у душових спортзалів і лазнях. «У нас усі зобов'язані приймати душ перед тим як надягти робочий одяг, - говорить генеральний директор Таїсія Василишина. - Працівники приймають душ до й після роботи».

Далі приміщення лабораторії - ну точно кіоск, з якого продають слойки. Та ж піч, ті ж електронні ваги, ті ж готові тістечка. Тільки продавці в халатах і веселих ковпаках.

«Тут зберігаються слойки з кожної партії, - пояснює гендиректор. - Коли ми одержуємо скаргу на нашу продукцію, у лабораторії роблять випічку із цієї ж партії й дивляться, що не так».

Якщо щось негарне зі слойками в лабораторії, тоді зупиняють продаж цієї партії у всіх крапках. А якщо все нормально - посилають ревізора в «вогнище гніву» споживача.

На шляху до самого цікавого місця, де роблять слойки, треба пройти довгий коридор з величезною кількістю поворотів і різнобарвних стендів із прізвищами. Тут вивішені всі прізвища співробітників, і біля кожної наліплені зірки й знаки. Наклейки - це система бонусів для співробітників.

«Це преміальна система, по якій можна одержати до 25 гривень бонусів або знижок премії за зміну», - пояснює Таїсія. Причому напроти кожного прізвища є якісь позначки (за рідкісним винятком).

У цеху дуже багато людей у білих шапках бігають навколо машин. Хтось із важенними 100-кілограмовими візками, хтось без нічого - перевіряє роботу техніки. Вражає, але, здавалося б, традиційно жіночу роботу - приготування - виконують в основному чоловіки.

«Ми намагаємося наймати чоловіків, тому що вони фізично сильніше, хоча жінки більш виконавчі», - говорить Таїсія Василишина.

Сама схема готування слойок на початковому етапі мало відрізняється від готування пиріжків будинку. Те ж замішування тіста. Відмінність у масштабах і майже повній автоматизації. Незважаючи на досить значні розміри приміщення, з кожним кроком натрапляєш на співробітника, візок або тістомішалку.

Звідси тісто йде в печі, де воно при високій температурі піднімається. Після цього слойки забивають у форми, начиняють наповнювачами й засовують у шокову камеру.

Шокова камера - територія, де температура - 32 градуса по Цельсію. Однак у цей іспитовий комплекс необхідно занести наполовину приготовлені слойки, щоб збільшити їхній строк придатності. Чорний корпоративний гумор: роботу в шоковій камері можна одержати за «особливі заслуги» перед компанією. Звідси слойки розфасовуються по пакетах і відправляються до реализаторів.

Майже всі продукти, з яких готуються слойки, компанія купує в Україні. Таїсія Василишина скаржиться на продовольчу проблему. Якісні продукти знайти вкрай складно.

«Якщо це маргарин, то в Україні дуже мало компаній, які випускають підходящий, - пояснює вона. - Гарний маргарин в Італії, але він виходить дуже дорогим через мито». Виключення становлять фірмові смакові добавки, які компанія завозить із Угорщини.