Недовіру міністру-соціалісту висловили одноголосно фермери Чернігівщини на своїй конференції

Про весняно-польові роботи фермери на своєму зібранні не говорили — такі проблеми кожен вирішує самотужки. Говорили про спільні болячки і біди.

“Селянин запам’ятав Ющенка-прем’єра, як свіжий ковток повітря. Чому ж тепер, коли Ющенко став Президентом, нам живеться гірше?” — запитував голова обласної асоціації фермерів та приватних землевласників Петро Янковенко.

Відповідь шукали гуртом. І знайшли, відкинувши симпатії до Юлії Тимошенко (“Уже була прем’єром, знаємо”), розчаровано поглянувши на парламент (“Нова Верховна Рада не дає нам жодних шансів на допомогу”).

Причину негативного ставлення влади до фермерства вони бачать у політиці міністра агропромислового комплексу Олександра Баранівського. Так Петро Янковенко говорив про пошук Міністерством “своїх і чужих”, про визнання Баранівським латифундій замість дрібних господарств, про політичні симпатії Міністерства тільки до членів однієї партії. “Чому Міністерство агрополітики є, а самої політики нема?” — риторичне запитання.

Григорій Виноград, фермер із села Плуг Бобровицького району: “Влада, яка живе на нашій шиї, хоче віддати землю по тисячі гектарів в одні руки і забути за неї. А чому ніхто не говорить про приватного землевласника, дрібного? Це ж не китайці, а таки свої, українці! Нащо нам такий міністр?! Колгоспи були плодотворні на кістках людей, і Баранівський хоче знову соціалізм на селі будувати? Розсунулись колгоспи, ніхто й не штовхав. Розсунеться і його соціалізм”.

Борис Мельник, фермер із Носівського району: “Рік села більше схожий на рік його смерті. Обіцяні компенсації не виплачуються, банки для кредиту мало не свідоцтва на внука вимагають, у Польщі дають кредит без закладу, а в нас не хочуть нічого і в заклад брати. У владі сидять ті самі красні, тільки мо’ вмилися. Кров у них гнила”.

Юрій Мілько, фермер з Ічнянського району: “Противно й гидко говорити про державну політику щодо села. Баранівський виступає за крупнотоварні господарства — це означає, що буде один пан на селі і села вимиратимуть”. З цим виступом було найбільш цікаво: саме Ю.Мілько запропонував конференцією висловити міністру недовіру. Але ж фермери — люди в’їдливі (інакше б не вижили!), тож із залу зразу ж стали вигукувати: “Так це ж міністр із твоєї Соціалістичної партії!” І так довели чоловіка, що він став уже й виправдовуватися — мовляв, вступив до цієї партії, бо до інших тоді ще не агітували... Отже, за недовіру міністру-соціалісту голосував і фермер-соціаліст.

Щоправда, заступник голови обласної державної адміністрації Анатолій Іванько найбільшим ворогом сільського господарства назвав міністра фінансів Віктора Пинзеника, а голова обласного відділення державного Фонду підтримки фермерських господарств Микола Семака уточнив, чому саме: “З легкої руки Мінфіну фонд був паралізований до червня, і ми не могли надати жодної допомоги”. Не вибирав особливо слів і фермер Олексій Лимар із Брусилова Чернігівського району: “БЮТ угробив село, а Єхануров добавив. У Седневі, Черниші, Клочкові жодного гектара озимих не посіяно. А Баранівський та Гладій протягують підтримку великотоварного виробника та ще й замкнутого циклу. Це означає, що туди впишуться тільки Звягільський та ще ледве-ледве Яковишин з Бобровицького району”.

Та цур їм, тим ворогам фермерства! Чи є щось світле у селянській долі? Он фермер з Коропщини Володимир Куніцин задоволений життям: своє господарство створив у 2001 році, минулого року і цього допоміг створити ще по 4 господарства, є головою фракції БЮТ у районній раді. Коли пролунала назва політичного блоку, із залу миттю зреагували: “Тоді ти блудиш!” А фермер доводив, що він живе нормально, бо гроші вкладає у розвиток, а не в споживання — ось у нього своєї автомашини нема, зате спортивна команда є... Проте, на чому фермер має свої поля об’їжджати — невже на велосипеді?

36 господарств створено за минулий рік і майже стільки ж розпались, у користуванні фермери області мають 52 493 гектари землі, тобто в середньому на одне припадає по 133 гектари. Найменше — у Щорському: по 27, найбільше — у Бахмацькому: по 290. Фермери мають значні врожаї: вже згадуваний Григорій Виноград виростив цукрові буряки з урожайністю 450 центнерів з гектара! Але ж мусив вести місяць війни з Новобиківським цукровим комбінатом, щоб отримати свої гроші. Керівники приватизованих переробних підприємств — чи то мова йде про цей цукрокомбінат, чи то про “Мена-сир” — щось дуже часто ховаються на Кіпрі, стомлюються, бідні, від трудів неправедних з обдирання селян. А влада? А влада мовчить собі, витріщивши очі. А що вона може? Та влада, що повіддавала абсолютно незбиткові підприємства у приватні загребущі руки, помінялася, а нова, знову ж завдяки політреформі соціаліста Мороза та кучміста Литвина, не знає, з якого боку за тих власників узятися. А люди голосують так, що тільки об поли вдарити. Тож і нема управи.

“Де це бачено, щоб у 33 роки міліціонер ішов на пенсію? — обурювався Григорій Виноград. — Він же тільки честь навчився віддавати. А селянину 60 років і, що ти зробиш, — не вмирає, треба пенсію давати. Тож і думає влада, як би для цього невмирущого селянина ще продовжити строк виходу на пенсію.  Фермерам землі які дали? Що колгосп відмовився! Вижили? Давай їх тепер під колгоспну лавочку! Або таке: щоб зареєструвати фермерське господарство, треба віддати 1140 гривень, а щоб стати підприємцем у місті — 100 гривень”.

У той же час з області віддали в державний бюджет 95 тисяч невикористаних гривень, що виділялися на підтримку фермерства. І ніхто за це з влади не винен! От арифметика! Пояснюється вона закладеним хитрунами київськими правилом: допомога лише новоствореним і відокремленим садибам, а саме таким господарствам найважче гроші взяти. Не випадково тільки одне господарство збудувало за минулий рік корівник на 20 голів.

... Влада так багато говорить про повернення обличчям до села, але селяни найчастіше зад бачать. І чого б то?