У Ставиському – «чудасія в полі». «Чернігівщина» допомагає розібратися

Жителі села Ставиське Козелецького району – пайовики сільгосптовариства, – звернулися до «Чернігівщини» з розповіддю про «темні справи».

У них (справ) є дві риси – і обидві, на жаль, характерні для українського сьогодення. Перша полягає в тому, що селяни начебто не можуть отримати ні свого майна, ні «за майно». Друга – звернення у відчаї до газет.

Тим часом до декого з селян приходять «гості» з переконливим проханням «не висовуватись». О третій ночі. Молоді, вчотирьох, неслов’янської зовнішності. Що за «фокуси» у стилі непевних дев’яностих?! Під листом до «Чернігівщини», адресованим також районному прокуророві, головам РДА і райради, депутатові облради Надії Миклухо-Маклай, стоять чверть сотні підписів селян. Це ж скільки роботи згаданій вище «таємній бригаді»! Тиждень не спатимуть, шастаючи з «проханнями» по домівках підписантів?

Були, та «загули»?

Вулицями села прокопані траншеї. Похмурими прохолодними днями у Ставиському «зріє» довгоочікуване тепле свято – пуск. До села «потече» новенькими трубами «блакитне» пальне. Саме новими! Бо старі, заготовлені для прокладки газопроводу зо 20 років тому, пропали.

– Ось газ проводимо, то нам, можливо, було б дешевше. Скільки було труб, прокладених полем… – каже жителька села (майже ніхто з селян не представляється). – Ми писали вже звернення не раз. Хотілося б, щоб труби знайшлися, а людина, що їх поцупила, відповіла за те, що забрала чуже майно.

Довелося звернутися за коментарем щодо подій у селі до сільського голови Валерія Уса.

– Ось про водонапірну башту написано так, наче про нас. У сусідньому селі Блудше пару місяців тому таке ж сталося, – говорить він, відкривши 41-й номер «Чернігівщини».
– Зниклі труби ще за часів СРСР почали прокладати?
– Проект 1989 року. Три кілометри труби з боку села Патюти лежало на землі. Мала бути врізка в магістральний газопровід, стояв би газорозподільний пункт. Ще лежали у коморі мабуть кілометрів зо п’ять труб. І їх нема! А люди у мене запитують: «Де труби?». Вже й до СБУ повідомляли. А спілкуючись з людьми, я дізнався, що для робітників, які різали труби, навіть варили обід на тракторному стані.
– Доводиться купувати й будувати новий газопровід?
– Створений кооператив і за рахунок коштів, які вносять люди, закуплені труби і газ буде підводитися до будинків. А газопровід будемо тягнути з Козельця, кілометрів десять. На це виділено в цьому році 7,4 мільйона державних грошей.
– З іншого місця і втричі далі?
– Якби там хоч труба лежала, це б було незакінчене будівництво. Ми б пішли звідти і не платили за труби. Або інакше: для людей зараз підвід до хати коштує близько шести тисяч, а продали б ті труби – було б зрештою дешевше.

«Чудасія в полі»

Та найбільше турбує селян доля їх земельних і майнових паїв з колишнього колгоспу ім. Ілліча. Їх орендувало 2001 року приватно-орендне сільськогосподарське підприємство «Ставиське», яке очолює Михайло Олексійович Михед – родом з Блудшого. Втім, зараз діє не ПОСП, а його правонаступник – ПП «Агрофірма «Ставиське».

– Ми звернення писали куди слід, та ніхто нам не допомагав. Казали, що порушень немає. Начебто це ми неправду пишемо, – каже пайовик – жителька Стависького.
– Листи приходять про те, що він правий, а ми ще й виявляємося винуватими, – додає друга жінка.
– Я два роки не отримувала зерна: минулого року і ось цей вже закінчується, – пояснює перша.
– З 2001 року щось отримували за пай?
– Давали по три центнери зерна.
– Скільки землі у кожного пайовика?
– 4,12 гектара. Було. Зменшено до 3,72 гектара. Чому так сталося, не знаємо.
– А збори пайовиків були?
– Ніхто – нічого. Ось тільки обурені люди на сход села збиралися, запрошували і голову ПОСПу, кричали… Збори пайовиків вони ж, ПОСП повинен проводити. Наш сход, чоловік 70, мовляв, неправомочний. А у них контора зійшлася і вирішили. Ніколи оголошення не дають, нічого не роблять, щоб ми приходили.

Селяни під час зустрічі з кореспондентом також наперебій розповідали про випадок, коли у голови ПОСПу з’явився «чорний список» – до нього потрапила копія одного з колективних звернень селян. Тож хто підписався, не отримає, наприклад, трактора для оранки.

– Тепер інші до нас приїхали паї купувати. Земельний пай беруть в оренду, а частку майна – купують. Так пан Михед – до голови сільради з претензіями, що це він скуповує. А нам що? Хто більше платить, обіцяє зерно давати, тому будемо здавати паї.
– Це не те, що нам голова ПОСПу не подобається. Хай працює хоч цей, хоч інший – нам все одно. Ось тільки він не розуміє людей і не розраховується. Це саме болюче питання.
– Про нас можна написати: «Чудасія в полі». У Якубовича «Поле чудес», а тут – навпаки. Ми просимо, щоб нам допомогли і трохи навели порядок.

Коректор – сила?

– Правду селяни пишуть. Майна з території ПОСПу – практично «нуль», – підтвердив сільський голова. – Зараз Михайло Михед начебто почав частково скуповувати права на майно. Але ані зборів пайовиків, ні уповноважена особа не переобиралася. Сараї, ферму в Блудшому – розвезли, рознесли. А на тракторному стані було скільки техніки! Залишилися, може, кілька тракторів і пара машин. Договір з ПОСП про оренду майна 19 квітня 2001 року укладався на десять років. Навесні він закінчився, а користування майном продовжується. І з землею ще проблема: люди звертаються до мене, приносять договір оренди землі, який теж закінчився. А вони, в агрофірмі, позамальовували числа коректором і користуються далі.
– Це ж підробка?
– Люди мабуть просто не розуміють цього. Нам дають відписки, що проводилася перевірка, тож виникає запитання: куди дивилися перевіряючі?
– Зборів не було всі десять років?
– Так. Втім, може у них якось реєструється, що збори проводили.
– Після закінчення договору, майновий комплекс треба повернути пайовикам?
– Якщо договори не переоформляють, так. Або, інакше, його треба було викупити у пайовиків. Він начебто почав викуповувати. Забирає сертифікати, платить людям якийсь відсоток. Але ж не всім, а 20-30 чоловікам. Мені, з одного боку, незручно, бо Михайло Михед мені – кум. А селяни йдуть до мене: «Чому він не платить?» Що я можу сказати? Водночас є заборгованість перед пенсійним фондом, сільською радою – райдержадміністрація цього питання мабуть не ставить. Знаю, що будуть неприємності через розголос, але ж терпець уже урвався.
– Що далі?
– Зараз є бажаючі придбати те майно. Але виходить так, що нема чого викуповувати. Люди принесли сертифікати, треба йти оформлювати право приватної власності. Однак збори не проводяться. А селяни готові тут працювати. Зараз Михед розорює лише кількасот гектарів. З людьми цього року, коли його стали «ворушити», трохи розрахувався. Начебто подання пішло до прокуратури, тож будуть скоро сільську раду «трусити»…

«Це ж несерйозно…»

Михайло Олексійович Михед закиди на свою адресу очікувано спростував.

– Щодо труб – не знаю, хто там причетний. Кажуть, і до прокуратури писали. Це давно було. 2000-й рік був, чи який, коли п’ять «Камазів» тих труб відвезли. Так хіба ж я за ними дивитися буду? Це ж несерйозно, – відповів він телефоном. – У нас раніше було ПОСП, а тепер – ПП, реорганізовано у 2005 році. Це одне і те ж. Усі роки оренду я видавав і платив. Минулого року посуха була, так цього року видаю за два роки. Ось кукурудзу будемо молотити – буду видавати. Плату за паї люди забирали свинями, гноєм, сіном, послугами. Цілу зиму возили гній людям по городах. Договір? Я за кермом, не можу зосередитися. Майно я вже цього року на 70% викупив.

А це – серйозно

Більш продуктивною вийшла розмова із заступником директора – Тамарою Василівною Михед. Вона кілька разів заявила, що за відсутністю доказів нема чого писати і саме так редакція має відповісти читачам. Інакше, каже, «не буду зупинятися».

– Там жодного слова правди немає. Ці люди підписувалися під іншим, а копія аркуша з підписами прикладена до іншого листа. Крім того, 25 осіб – це не показник проти п’ятисот. Просто одній людині директор неугодний – Василю Мойсієнку. Збори проводяться щороку. Майно викуплене і гроші людям роздані. Зерно видане за два роки. Відомість у коморі лежить. Хто не прийшов отримувати, ті й підписали, а по дворам, звісно, ніхто не розвозив. Я дружина голови. Якби мене не було 12 років біля нього, його б уже «з’їли».
– Чому договори коректором виправлені?
– Я цим особисто займалася. Там написано «Виправленому вірити» і стоїть печатка. Договори зареєстровані у встановленому порядку.
– Шифером з навісу на тракторному стані накритий магазин?
– Я приватний підприємець, займаюся магазинами. Шифер з навісу можна в коморі порахувати, а плити з силосної ями – у кошарі.
– Люди кажуть, зарплату в Агрофірмі видають товарами з магазинів?
– Але ж людей це влаштовує. А візьміть відомість у бухгалтерії – там за гроші чи за товари підписи?