Последнее обновление: 16:18 пятница, 5 марта
Загрузка...
Найкращі тести
ювілей
Постоянная ссылка: http://newvv.net/culture/Culture/277368.html
Своє 75-річчя сьогодні святкує народний артист України Валерій Маренич

Своє 75-річчя сьогодні святкує народний артист України Валерій Маренич

Коли Мареничі співають — солов’ї замовкають!

Легенді української естради, славетному Маестро Валерію Мареничу 1 січня — 75!!!

„Шепче до криниці тихо колос, Вечір йде вмиватись до води. Твій такий близький і дальній голос лишиться у серці назавжди...”

Валерій Маренич: „Завжди був і залишуся свідомим українцем, який ніколи не зрадив і не зрадить рідної землі та рідної пісні. Живу та працюю в рідному Луцьку! Але за період української незалежності майже не гастролюю...”

Пісні — як люди: когось взагалі не хочеш бачити, когось — рідше, а є ті, без кого життя собі не уявляєш. Вони стають рідними назавжди. Подібне з піснями тріо Мареничів. Не секрет, що в їхньому репертуарі немає такої, яку б не хотілося слухати знову і знову. Кожна стала безцінним діамантом, золотим фондом українців. Недаремно ще в кінці 1970-их після концерту нашого тріо в Баку великий Муслім Магомаєв сказав: „Я б хотів азербайджанській пісні дати такі крила, як Мареничі дали українській”.

На телеекранах України вони з’явилися в 1978–му і протягом трьох років з ефіру не зникали — почалася ера Мареничів. Пісні народів світу та поп–шлягери з їхнього репертуару відразу ж зникли — залишилися тільки українськомовні всенародно улюблені пісні: ”Сиджу я край віконечка”, ”Посилала мене Мати”, ”Ой у гаю при Дунаю”, ”Несе Галя воду”, ”Ой під вишнею...”, ”Тиша навкруги”, ”Чом ти не прийшов?”. У 1979–му Всесоюзна фірма грамзапису ”Мелодія” оперативно випустила довгограй Мареничів, Укртелефільм зробив його відеоверсію. Запис платівки робив у Києві легендарний звукорежисер Юрій Вінник.

22 травня 1979 року Львів прощався зі своїм улюбленцем Володимиром Івасюком, якого знищила тоталітарна радянська система. Мареничі саме гастролювали у Галичині. Про день і час похорону нічого не знали, ніхто тоді їх не попередив.

”Чудово знав Володимира Івасюка ще з Чернівців, — каже Валерій Маренич. — Бачу його живим, як нині… Навіть у суто чоловічому, дорослому товаристві від нього ніколи не можна було почути лайливого слова. Він спокійно ставився до слави, мав благородне виховання, був інтелігентом, великим професіоналом і міг би своїм талантом ще більше прославити Україну не лише в піснях, але й у великих епічних музичних творах. Він духом був готовий до цього... Похорон Івасюка сколихнув тоді увесь Львів, всю Україну, пробудив мислячу інтелігенцію. Переконаний, що й досі в якихось таємних архівах є повний текст вірша, який я написав разом із талановитим волинським поетом Тарасом Музичуком. Тоді залишив цей вірш на могилі від нашого тріо. А йшли ми на Личаківський цвинтар вже ввечері, після концерту. Кладовище тоді передчасно закривали брамою. За нами йшли люди. Ми несли квіти, і самі вимушені були ступати по квітах, якими була вистелена вся дорога. Навіть у доволі пізній час нам не могли перешкодити ні залізні ворота, ні охорона... Бо на цій путі ніхто не наважився б зупинити народ. Я сам був тоді не в собі. Я говорив з Володею... Запитував, хто міг звести зі світу таку людину? Хто вчинив з ним таке і взяв на себе гріх? І такої втрати серце справді могло не витримати”.

«В віках твою «Червону руту» Співати будуть солов’ї…”

41 рік нотний листок з віршем Валерія Маренича і Тараса Музичука від тріо Мареничів з могили Володі Івасюка чекав свого часу. Раритет знайшла Наталя Братунь, розбираючи архіви свого легендарного Батька.

22 травня 1979 року... Дубову труну з тілом талановитого і закатованого композитора Володимира Івасюка, яку прибрали калиною та рушником, поставили біля ями на Личаківському цвинтарі... Біля розритої могили чекали: хто вийде наперед і скаже перше слово, хто відважиться на той сміливий вчинок. Варто сказати, що з місцевих музичних метрів, тих, які мали авторитет, службові чиновницькі посади і вагу, — не було жодного! І це у віками патріотичному Львові! Правда, один був! Він не міг не бути. Він зробив впевнений крок уперед і промовив печально. Його проникливий і зажурливий голос час від часу зривався і тремтів. Чоловік говорив правдиво і впевнено. Він змусив кожного, хто чув його (а ці слова переросли в стократний, стотисячний розголос відразу ж після похорону), задуматися: «Кому ж ти, Володю, перейшов дорогу? Кому заважала твоя пісня?».

Коли скінчив, тисячі подумки низько вклонилися йому. За те, що і як сказав в першу чергу. І за те, що не побоявся зробити той крок, що не зрадив.

Його знали, любили й шанували. А в ту мить в очах усіх він піднявся до неймовірних людських висот. Хоч добре усі передчували і здогадувалися, що його чекатиме вже завтра. Його усі впізнали — Ростислав Братунь.

Що означало в травні 1979 року виступити з промовою на похороні Володимира Івасюка, та ще й для тодішнього голови Львівської організації Спілки письменників УРСР? Поет відважно зробив той крок. І невдовзі змушений був залишити посаду, стати безробітним.
Нині складно пояснити, як вірш від тріо Мареничів і Тараса Музичука потрапив до незрадливого і завбачливого Ростислава Андрійовича. Його ж могли забрати чи спалити місцеві чекісти. Він міг щезнути назавжди. Проте Братунь зберіг!

"1979 рік… Вночі з 21 на 22 травня ми приїхали у Львів (здається, з Тернополя) на заплановані концерти, — згадує Антоніна Маренич. — Звісно, спали до 11.00, бо треба було добре відпочити, попереду було три концерти. Світлана підійшла до вікна і сказала: «Чого це так багато людей на вулиці?! Кудись всі йдуть!?».
Концерти відбувались в залі філармонії. Коли на першому концерті ми проспівали 2 пісні, львів'яни винесли на сцену величезний кошик з квітами і сказали: «Сьогодні похорон Івасюка...»
Ми вирішили після останнього концерту перед від'їздом в Луцьк поїхати на цвинтар. Нам вдалось вговорити водія завезти нас. На цвинтарі вговорили сторожа пропустити нас. Він відкрив браму і сказав: «Тільки не співайте, я вас дуже прошу», і показав, в який бік нам йти. Але ж така темрява, ми блукали, блукали і вийшли на вогонь свічки (це пам'ятник Соломії Крушельницької). Все таки знайшли, посвітили сірниками, і зрозуміли, це могила Володі. З нами був також волинський поет Тарас Музичук. На могилі ми залишили папірець з віршем:
Спасибі, брате, за любов жагучу
До рідної вкраїнської землі.
В віках твою «Червону руту»
Співати будуть солов'ї…
Йдемо, сльози ллються. Не витримали і почали співати «Червону руту» і «Водограй».

Михайло МАСЛІЙ

Від редакції "Свобода.ФМ": Сьогодні Валерію Мареничу - 75! Тому привітали його з Новим роком і особистим ювілеєм у телефонному режимі одним з перших! А найкраща нагорода Митцю - це коли на його скарбі зросли наші діти і вимагають тих пісень вже від нас!
Під час телефонної розмови Валерій послався на відеоконцерт "Без тебе" від "Суспільного Волинь", який і пропонуємо до Новорічного перегляду:



































































































































закрыть

Добавить комментарий:

Реклама на сайте SVOBODA.FM
Фотоновости

  Собака унюхал даже игрушечную гранату

SVOBODA.FM

Загрузка...
Загрузка...
RedTram
Загрузка...