Під час Батуринського свята туристів з маленькими дітьми вигнали з палацу Розумовських. ФОТО

Батурин – він чудово відреставрований. "Будинок Кочубея" – музей – фортеця – палац Розумовського – це той шлях, яким зазвичай я проваджу своїх друзів ачи гостей нашої книгарні-арт-кафе "За двома зайцями".

А гості бувають дуже здалеку, і якщо є можливість показати їм Прилуки, Густинський монастир, Боршнянсько-Валківські красоти, Качанівку, Сокиринці й історично-культурницькі цікавинки подалі, то в жодному разі не промину можливості повезти їх у Батурин. Багато захоплення, багато замилування, багато світлин...

Надзвичайно багато позитивних вражень завше і у всіх. Є лиш одне негативне враження, про котре більш не можу мовчати – музейні працівники. Ті найоригінальніші люди, котрі здатні зіпсувати найяскравіший прогулянковий день. Такі є не тільки в Батурині, – але цього разу про них рідненьких, про батуринських працівників культури і їх безкультур`я:

"Ну, як вам, як тут живеться після реставрації? Туристів побільшало?" – захоплено запитували ми тітоньку на касі після екскурсії по фортеці у травні 2009 року.

"Ой, та задовбали вже ті туристи!" – була її відповідь.

Не знаю як кому, а нам було неприємно і до болю гірко за такі її слова. Може хтось її розуміє і виправдовує. Але на її місці, навіть за ту ж невеличку зарплату, повірте, із задоволенням сиділи б більш захоплені люди.

А ще ми так шалено шкодували одного разу, що взяли екскурсію: літо, спека, цікавого стільки навколо, – а екскурсовод як зупинився сам, і як зупинив нашу групу в центрі свіжовідреставрованої фортеці, так і втиснув нам прямо там цілу купу абсолютно незапам`ятовуваних дат та імен. І поки не розповіла пані екскурсовод все, що знає, зрушити нам з того місця не дала. Потім провела нас ще двадцять кроків – і дорозповіла все решту. Вже трохи менше. Почувалися всі як студенти на лекції з історії батуринщини та її провідних діячів. Нудно. Негнучко. Не розраховано на прогулянковий настрій.

І ось цього, 2010 року, 13 червня, ми знову на пишному батуринському святкуванні. Козаки Батуринського, Ніжинського, Чернігівського і Прилуцького полків обмінюються вітаннями, побажаннями, готують куліш і стріляють з невеличких гармат. Йдемо далі – коні, концерт, ярмарок, музеї, фортеця... Прогулюємося накатаною схемою з новими гостями.

"Не ходіть по траві!" – ввічливими словами привітала нас працівниця батуринських фортечних мурів.

І все б нічого, але найбільше ми хотіли потрапити в палац Розумовського – це чудо із чудес! Прекрасно розпланованим і доглянутим парком англійського типу ми дійшли до головного входу. Там нас відправили на той вхід, що з протилежного боку. А на тому вході ...узагалі послали куди подалі...

Година ще залишалася до закриття музею (написано на табличці). Ми з маленькими дітками. Просимося, що ми здалеку, що аж з Прилук приїхали, що довго ходити по палацу не будемо, що ми «шмиг туди – шмиг назад»... Але ж ні – у працівників музею уже заплановано «побухати» в честь великого батуринського свята. Вони нахабно нам і діткам перед самим носом закривають двері, із почуттям переконаної гордості і шаленого пофігістичного егоїзму втрачають клієнтів, гроші, репутацію музею і йдуть задоволено потягувати «спиртячок» із «закусочкою».

І це – найпрекрасніший у Батурині музей – палац Розумовського! І це в день Батуринського козацького свята...