Повелителька еросу у поезії

Їй всього лиш 24 роки, а вона вже і поетка, і лауреат міжнародних та всеукраїнських фестивалів і конкурсів, пов'язаних з літературою, лауреат премії телеканалу "1+1" за "Вишукану розкутість поетичного слова".

А тепер навіть аспірант кафедри теорії літератури і компаративістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. У роки навчання видала такі збірки, як "Шалений спокій вічномиті" і "Оголена самотність".

Одне з останніх видань - "День, якого не існує"(поетичний діалог з Ю. Ковалівим) містить у собі поетичну книжку "Горизонтальна зебра" Олесі Мудрак. Її твори були перекладені білоруською, польською, німецькою мовами.

Нещодавно, завітавши в Чернігів, здивувала студентів і викладачі ЧНПУ імені Т. Г. Шевченка своїм неординарним і захоплюючим читанням поезії.

... Давно мріяла з нею поспілкуватися... І при першій же нагоді перебування в Києві на одній із мистецьких зустрічей взяла у неї інтерв'ю.

- На даний момент Ви поетеса, викладач, навчаєтесь в аспірантурі. Чи саме цього Ви прагнули? (Пов'язати життя саме з цією діяльністю) Чи, можливо, у Вас були якісь альтернативні бажання і мрії?

- Пані Таню, на мою думку, найвища насолода і відповідальність Бути Поетом. Поезія непідвласна жодному Раціо і Логосу (принаймні для мене). Диво дивнеє: коли чуєш, як вона в тобі ворушиться, як прогризає стінки твого мозку, щоб вирватись, виборсатись…і …викричатись на папері. Емоції просто захлестують і запаморочують голову до самісінького днища стелі. Отже, відштовхуючись від цього, зрозуміла річ, що Поет не здатен прив′язати себе до стільця і сидіти від 9 год. – до 18-ї.Тому треба шукати щось таке, що триматиме тебе у досить вільному режимі і ритмі.

Для мене це дві речі: викладацька діяльність і журналістика, але, зважаючи на те, що я терпіти не можу писати на замовлення – обрала для себе перше. Викладач завжди знаходиться в епіцентрі спілкування з молоддю, має увесь час тримати себе в тонусі, бути ненав’язливим і цікавим. Знатися і орієнтуватися, якщо ти літератор, в будь-якій проблемі: від давньої літератури до найсучаснішої. Тому, як для поета – це найоптимальніший варіант.

Хоча, ще із дитинства я мріяла пов’язати свою спеціальність з перукарством чи косметологією…

- Як Вам це вдається? Таке дивне поєднання: еро-поезія і культурна діяльність в університеті?
- По-перше, хочу наголосити на тому, що Справжній Поет має свій іманентний йому ідіостиль і протягом життя, лишаючись собою, він мусить змінюватися: наприклад, Б.-І. Антонич у кожній своїй книзі – інший, але це – Антонич. Він змінював тематику, ритмічну організацію тексту, але не свій стиль. Взагалі, в китайській книзі Змін, говориться про те, що коли поет лишається увесь час однаковим, то він – мертвий. Тому еротична поезія для мене, ще одна із вагомих іпостасей моєї творчості, але я – розмаїта. Тому і в Університеті серед студентів – мені цікаво. Це не заважає.

- Чи складне для Вас це поєднання? Чи гармонійне воно для Вас?
- Головне, відчувати, як і де себе розкрити: більш, або менш. Це має бути не тільки гармонія із собою, а і з оточенням. Де ти – в собі. І у тобі – світ. Ти граєш одного актора на кону нестерпної самотності.

- Як сприймає і відноситься до Вас робочий колектив?

- Стосунки з викладацьким складом, ще з часів мого студентства, були досить теплими. Викладачі підтримували і допомагали мені. За це всім вдячна!

- Де Ви черпаєте свої ідеї для написання таких неймовірно привабливих творів мистецтва?
- На все – воля Божа! Не можу примусити себе сісти і написати текст просто так. Мусить бути біль: і танцювати у твоїх жилах наскільки потужно, щоб його гостроту відчувало все тіло, щоб ти, скрутившись калачиком, відчувала агонію душі – тоді і вірш народжується.

- Які плани на майбутнє?

- Захистити дисертацію. І нарешті писати поезію, яку вже з рік не можу писати. Заважає завелика заанґажованість науковою термінологією.

- Як Ви увійшли в цей потік творчості?(перша збірка, публікація, стаття тощо). В якому віці Ви почали писати, і що саме Вас на це надихнуло?
- Це було вже десять років тому. Поштовхом до цього, як не дивно, не стало почуття, кохання. Прірва прорвала серце: померла моя бабуся, яку я страшно любила. І саме її смерть залишила на моїй долоні сліди невідомої руки для мене – творчості. Перший вірш, відповідно, присвячений пам'яті бабусі. З нього я почалася…

- Чи не хотіли б Ви покласти свої вірші на музику?

- У мене є кілька текстів, які покладені солідними композиторами на музику. Один текст навіть відзначений нагородою на Міжнародному фестивалі композиторів у Москві. А я навіть досі не знайома з цією дивовижною людиною, що написала музику на вірш, з використанням чотирьох музичних інструментів.

- Коли Ви вперше видавалися, чи досліджували українську ниву письменників на наявність чогось подібного до Вас...конкурентів у творчій діяльності?
- Я ні з ким не конкурую. Хочуть конкурувати зі мною – будь ласка! Я достатньо самодостатня особистість, поетка. Тому зважати на якісь плітки, або прагнути когось перевершити – це смішно…

У нашій українській літературі є маса поеток, що працюють у жанрі еропоезії: Л.Золотоноша, В.Стах, В.Коваленко, М.Матіос, А.Цвіт. Дехто з них вважає мене своєю конкуренткою. На мою думку, почерпнувши традиції від сороміцьких пісень, барокової літератури та футуристів – ми усі знаходимось у власній метафорі. І нема чого визирати з неї і заздрити комусь.

- Чи хотіли б Ви щось змінити у Вашій творчості? Проекспериментувати?

- Я намагаюсь увесь час експериментувати. І це правильно. Хочу випробувати себе у розлогих прозових чи драматичних конструкціях.

- Чи пливете Ви за течією? Чи проти неї, борячись за індивідуальність?

- Вам цікаво буде дізнатися, що не за течією, ні проти неї я ніколи не пливла. Я живу у своєму, досить несподіваному, картонному будиночку, герметично закритому від сторонніх впливів. І впускаю у гостину тільки вибраних людей, які чують мене, відчувають мене на рівні дихання та індивідуальності.

Матеріально збурюється плоть.

А поруч — дощ іде, як я між люди

Пливу, самотність зрілу оголивши:

Нага самотина… Яка краса!

Вриваюсь одержимістю у вірші

І, вкотре, відкриваю небеса

Для себе — двері в макроневідомість,

Молитвою до Господа тулюсь.

Поезія розбурхує свідомість…

Ніч, затулившись рукою неспокою

"Ніч, затулившись..."

- Спала?

- Ні!