Помер український дисидент і політв'язень Василь Овсієнко

На 75-му році життя після тривалої хвороби помер український громадський діяч, дисидент і політичний вʼязень радянських часів Василь Овсієнко.

Від імені Історичного клубу “Холодний Яр” та редакції газети “Незборима нація” Роман Коваль на свої сторінці facebook, поділився історіями із життя Василя Овсієнка, де розповів про йогоборотьбу за Україну, в часи окупації радянською владою.

«Знав Василя Овсієнка від 30 квітня 1990 р., коли Рада Української республіканської партії обрала нас до складу першого проводу. За рік спільної праці я склав думку про нього як про тихого, неговіркого працівника на українській ниві, чесного, дисциплінованого й добросовісного. Щоправда, його поміркованість якось не підходила до революційної ситуації»…

«Після одного з бурхливих засідань Проводу УРП на Музейному провулку, 8, коли політичні суперечки переросли в конфлікти в керівництві партії, Василь Овсієнко, Сергій Бабич, Олесь Сергієнко і я йшли в бік Хрещатика. Був теплий вечір, місто відпочивало, а ми продовжували бурхливу дискусію. Пригадую, Василь Овсієнко щиро сказав: “Якщо мені гарантують, що завтра буде Самостійна Україна, я готовий сьогодні дати відрубати собі голову”. І це не була красива фраза: Василь Овсієнко – жертовна людина, довів це своїм життям. Але я вважав, що жертвувати своїм життям задля України недостатньо. Треба вбивати ворогів України. Їхнім життям жертвувати! Тоді я гостро запитав: “Пане Василю, а якщо вам скажуть: завтра буде Самостійна Україна, але для цього ви повинні позбавити життя ворога. Ви зробите це?” Овсієнко чесно визнав, що не здатний убити ворога».

«Я був вражений і обурений»…

«І все ж… Спостерігаючи за його працею впродовж 30 років, прийшов до категоричного висновку, що він – один з найдієвіших і найкорисніших синів нашої Батьківщини. Це людина конкретної праці. Щоденної праці. Він національний діяч-стаєр. Таких у нас дуже й дуже мало. Більшість діячів спалахує на мить дієвою любов’ю до України і так само швидко перегорає».

«Якби ж таких систематичних, послідовних, безкорисливих і сміливих (!) діячів, як Василь Овсієнко, було більше, то Українська держава стала б міцною, незборимою, а не анемічною, як зараз».

«Попри свою миролюбність і врівноважений характер, Василь Овсієнко мав цивільну відвагу. Він відмовився свідчити у справах Левка Лук’яненка, Миколи Матусевича, Гелія Снєгірьова, Василя Стуса, Дмитра Мазура, на захист останнього подав заяву в КҐБ. Відтак 9 червня 1981 р. майор КҐБ Чайковський оголосив про порушення проти Овсієнка справи за ч. ІІ ст. 62 і запропонував написати покаянну статтю в газету з осудом діяльності Української гельсінської групи, членом якої він був оголошений з 1978 року. Слідчий обіцяв звільнення ще до кінця терміну. Альтернатива була сумна – 10 р. таборів особливого режиму, 5 р. заслання і звання “особливо небезпечний рецидивіст”. Овсієнко вибрав останнє. Карався в таборі особливого режиму ВС-389/36 в с. Кучино Чусовського р-ну Пермської обл., з 8 грудня 1987 р. – в зоні № 35 на ст. Всехсвятська. Брав участь в акціях протесту».

«Вклоняюсь Василеві Овсієнку за багатолітню боротьбу і працю в ім’я свободи нашої Батьківщини, за створення літопису Визвольної боротьби у 1960-х – 2000-х рр».

 

«Держава високо оцінила діяльність Василя Овсієнка: він – лицар ордена “За заслуги” ІІІ ст., ордена “За мужність” І ст. та ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня. А ще Василь Овсієнко лауреат Літературної премії імені Василя Стуса, для повернення якого в Україні зробив чи не найбільше».

Також Роман Коваль повідомляє, що прощання з Василем відбудеться 21 липня в церкві Різдва Пресвятої Богородиці м. Київ, вул. Каменярів 15 з 8.00 до 10.00. Після цього покійного поховають у рідному селі Ставки Радомишльського району Житомирської області.