Злочинець повинен бути впевнений, що ти - «мент порядний». Володимир Ревенок
10 листопада - особлива дата для співробітників правоохоронних органів України, особливо для ветеранів.
Для них цей день назавжди залишиться професійним святом.
Давно вже немає держави, якій вони служили, а солдати правопорядку свято продовжують шанувати традиції і щорічно відзначають цей день.
Недаремно указом президента України 10 листопада було офіційно оголошено Днем вшанування пенсіонерів та ветеранів органів внутрішніх справ.
До Дня міліції в свій час приурочили і прем’єрний показ серіалу «Місце зустрічі змінити не можна». Кажуть, що впродовж тих п'яти вечорів, поки йшов фільм, рівень злочинності в СРСР зменшувався в рази: навіть правопорушники стежили за професійними діями співробітників Московського карного розшуку. Таємні стеження, засідки, погоні, допити ... І щохвилинний ризик ... Цим був наповнений не тільки культовий фільм, але і життя реальних людей - співробітників карного розшуку. Про це в інтерв'ю з одним із них - полковником міліції у відставці Володимир Ревенко.
- Володимире Іллічу, вся Ваша робота в органах внутрішніх справ пов'язана з Черніговом, її загальний стаж складає понад 30 років, з них чверть століття - у карному розшуку ...
- Так, я починав служити дільничним інспектором. Стежив за правопорядком у районі П'яти Кутів в обласному центрі. У той час, в 1962-му році, у Чернігові вже налічувалося близько 120 тисяч жителів. Зростала чисельність населення, зростала і злочинність. Особливо тоді, коли в місті почали працювати комбінати «Хімволокно» і камвольно-суконний. У 67-му році (до того часу я вже закінчив Львівське училище по підготовці оперативного складу органів внутрішніх справ) керівництво вирішило мене направити на оперативну роботу в кримінальний розшук.
- Але робота дільничного міліціонера - це одне, а оперативника - зовсім інше?
- Я прийшов в команду досвідчених професіоналів, загартованих Великою Вітчизняною війною. Це були справжні аси - Віктор Григорович Чудновський, Петро Іванович Осипенко, Василь Федорович Сердюк та інші. У відділі нас було сім чоловік. Якщо ж говорити про оперативну обстановку, то це, як в тій пісні, - «служба дні і ночі». Магазини тоді були забиті спиртним - шампанським, горілкою, дорогими коньяками. За ніч обкрадали чотири-п'ять магазинів. Масовими були квартирні крадіжки ...
- Скажіть, а може, і в Чернігові або в області була своя «Чорна кішка»?
- Були великі злочинні угрупування, які «працювали» по ланцюжку: крали до тих пір, поки їх не брали. Прикладів багато ...
- Кажуть, зараз рівень злочинності зростає. За часів СРСР жити було спокійніше?
- Напевно, тільки тим громадянам, які не стикалися зі зворотною стороною цього життя. Ми за родом своєї діяльності і в ті «тихі» роки громили гнізда, затримували наркоманів, дівчат легкої поведінки. Якщо ж порівнювати з нинішнім часом, я б сказав, що змінився характер злочинів. Toді були дуже розповсюджені крадіжки, були і кримінальні «майстри своєї справи». Пам'ятаю такого відомого в Чернігові злодія-рецидивіста Миколу В. Спочатку разом із братом вони крали мопеди, потім викрали ВАЗ-2101 (у народі - «копійку»). Потім «обчистили» універмаг «Дитячий світ»: зламали всі каси, забрали чимало грошей. Його, звичайно ж, зловили. І він пригрозив: «Ви ще мене згадаєте!» Після того як відсидів, організував банду, яка зламувала сейфи, грабувала магазини. Брали годинники, золото, зрізали з пальто коміри з цінного хутра. «Працювали» по всій області. Він навіть на карті прапорцями відзначав місця вдалих крадіжок.
- Хоч сценарій фільму пиши ...
- Дуже вже витончений розум мав. По виду і не скажеш, а був одним із найнебезпечніших злочинців, на рахунку якого - навіть вбивство. Сам акуратний, ввічливий, завжди одягнений із голочки. А чого варті його махінації?! Тільки уявіть: коли його брат був випускником однієї з чернігівських шкіл, оперативники з'ясували, що той замішаний в серйозному злочині і вийшли на слід. Тоді старший пробирається вночі в школу, краде печатку, бланк атестата зрілості, заповнює його і молодшого зі всіма документами відправляє до Одеси - служити ... у школу прапорщиків.
Розумів, що серед людей у погонах в останню чергу шукатимуть! Але все одно знайшли і затримали. Або, наприклад, такий випадок. Пограбував Микола В. сейф однієї з установ у Чернігові. Взяв велику суму грошей. Співробітники карного розшуку, зрозуміло, там побували, все запротоколювали, ведуть слідство. Він тим часом здійснює ще декілька магазинних крадіжок, причому награбоване ховає ... на горищі вже обкраденого їм установи.
- Нічого собі! І як склалася його доля?
- А як складається доля злочинців? Знайшли його тіло за містом, з кулею в скроні. Рано чи пізно у таких кінець один: або «друзі-товариші» під час розбірок порішать, або у самого нерви не витримають ... Шкода, що стільки безневинних людей через таких постраждало.
- Знаю, в 74-му Ви стали начальником відділення карного розшуку Деснянського райвідділу міліції міста Чернігова ...
- ... А після два роки був заступником начальника цього ж райвідділу по оперативній роботі. Мені приємно згадувати той час. Тоді нам вдалося сформувати дуже сильний оперативний склад. Сьогодні мої колишні колеги - Петро Пекур, Сергій Іваненко, Микола Хандогій, Олександр Білик, Віктор Лисиця, Іван Зайченко, Іван Велігоша та інші - дуже авторитетні в Чернігові і області люди, багато з них стали керівниками першої ланки. Не без гордості можу сказати, що за роки моєї роботи в Деснянському райвідділі не залишилося жодного нерозкритого вбивства. Хоча нервів коштувало. Пам'ятаю, на початку 80-х, коли один я вже був начальником Деснянського райвідділу внутрішніх справ, у Чернігові, в урочищі «Пролетарська гай», відбулася так звана «Куликівська битва», коли мікрорайон пішов врукопашну на інший. Ми тоді ледве партквитки не поклали на стіл. Обстановка в країні почала мінятися. І молодь це добре відчувала. Причому тоді ще була добре налагоджена профілактична робота, повсюдно діяли опорні пункти, чергували вчителі, по вулицях ходили дружинники.
- Як я розумію, кожен етап вашої діяльності в «органах» ознаменований якоюсь резонансною справою. Що можете сказати про середину вісімдесятих, коли стали на чолі карного розшуку Чернігівської області?
- Тоді дуже багато було вбивств. Найжорстокіше з них - у Прилуках, коли загинуло четверо хлопців із Пирятина сусідньої Полтавської області. На злочинців вийшли оперативним шляхом, затримали і віддали під суд.
А ще в той час розкрили злочинну діяльність знаменитого в певних кругах «ведмежатника» (зломщик сейфів, походить від іншого жаргонного слова - «ведмідь», що значить «сейф». - авт.) Він здійснив серію крадіжок по всій Чернігівській області. Пам'ятаю, як привезли його на місце відтворення вчиненого злочину. Невисокий на зріст, худий. «Невже він зможе підняти сейф, перенести його в інше місце і там розкрити?» - Дивувалися оперативники. Адже саме такі свідчення дав злочинець. «Сейф візьму!» - «Заспокоїв» підозрюваний. І зробив це!
Потім вже, коли його перевели в ізолятор тимчасового утримання Сумської області, втік. Тоді всіх на ноги підняли. Я особисто брав участь в операції по затриманню. Вистежували його на вертольоті. На вулиці була весна, льодостав. Тікаючи від погоні, він зумів дістатися до середини річки Десни (це трапилося недалеко від села Мале Устя Сосницького району Чернігівської області). А потім провалився під лід. Намагаючись вибратися, завис на руках на крижині і тримався. Щоб його врятувати, ми підключили бригаду рибалок. Але коли вони добралися, було вже пізно: знаменитий «ведмежатник» помер від переохолодження.
- А в 90-му Ви стали першим заступником начальника Управління внутрішніх справ Чернігівської області, під керівництвом якого знаходився весь так званий кримінальний блок.
- Знаєте, багато хто з нас жили цією роботою. І це я говорю не для червоного слівця. У більшості моїх товаришів по службі стаж роботи - 25-30 років. Молоді кадри вчилися у старших. Тому зараз найголовнішим завданням вищого керівництва нашого відомства вважаю збереження професійного ядра, що сформувалося протягом десятиліть. Тут, як ніде, важливий державний підхід. І в питанні заробітної плати, яка «в органах» сьогодні бажає бути значно вищою, і в плані організації служби, коли ще молоді, здорові співробітники МВС в 38-40 років йдуть на пенсію. Наша робота дуже складна, ризикована. Наполовину служити не можна, віддаватися треба по повній. Але і оплачуватися це повинно так, щоб оперативник думав про роботу, а не рахував копійки, намагаючись оплатити квартиру і вивчити дітей.
- Володимире Іллічу, за ці роки у Вас, напевно, накопичилося чимало нагород?
- Так, я завжди був на доброму рахунку. Не раз заохочувався Міністерством внутрішніх справ: отримав багато цінних подарунків, звання відмінника МВС, маю медалі всіх ступенів за проходження служби, багато ювілейних. Це, звичайно, приємно. Але для мене найголовніше - усвідомлювати, що я завжди відповідально виконував свою роботу. І зараз, якщо стану на П'яти Кутах, назву всі прізвиська свого «контингенту», всі адреси. А як інакше? Міліціонер повинен знати злочинця, а той зі свого боку повинен бути впевнений, що ти - «мент порядний».
- А Вас слово «мент» не ображає?
- У вустах тих, з ким я всі роки боровся, це був свого роду комплімент.
Наталія Бушай, газета "ГАРТ" № 45 від 8 листопада 2012 року
Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі |
Переглядів : 8662 |
Коментарі (2)
Алекс | 2012-11-13 09:59
агент 777 | 2012-11-13 08:58