
Інсульт: Як він приходить і… відходить. Частина 1
Кілька днів тому мені подзвонила приятелька і запитала: що робити – мама не попадає ключем в замок, а у неї кілька місяців тому був мікроінсульт. Я їй порадив – негайно до лікаря-нервопатолога, бо можна запізнитися. Наступного дня її мама уже лікувалася в неврологічному відділенні стаціонару.
А рік тому я розповів кільком колегам журналістам, як у мене трапився інсульт і я не міг сказати ні слова та розучився писати.
Тоді вони сказали: «Розкажи про це. Принаймні когось ти врятуєш, і ми будемо знати, на всякий пожежний, які симптоми інсульту, що наближається».
Тринадцяте, п’ятниця
У ніч на п’ятницю тринадцятого січня 2006 року спалося жахливо. Снилися жахіття, ворочався і навіть уві сні відчував, що болить голова. З погодою творилося бозна-що. Будильник, як завжди о 5.30 вирвав мене з обіймів сну. Підніматись було важко. Боліла голова. Але на роботу все одно треба йти.
У ванні спробував умитися. Нахилив голову – взагалі стало погано. Чого ж мені так погано? Спробував узяти гребінець, щоб розчесатися. І раптом зрозумів, що я не знаю, як ним користуватися. Взяв у другу руку, підняв над головою, а як розчісуватися – забув.
Зрозумів що - хворий. Нічого не хотілося, тільки лягти в ліжко, щоб стало легше.
Ліг. Полегшало. Підклав подушку вище. Залишив торшер уключеним. І міркував: захворів. Зі мною діється щось незрозуміле. Тільки без паніки. Це, напевне, через те, що у мене тиждень, як зомліла ліва скроня і не проходила. Я на тому місці навіть не відчував шкіри. Треба було раніше звернутися до лікаря. Треба було, а не звернувся. Все ніколи було за роботою. Ось уже 4 роки я лаю себе за це. Але життя не можна повторити спочатку, як і виправити помилки заднім числом. На жаль, на жаль.
Дружину будити не хотілося. Вона мирно посапувала поруч, не зважаючи на світло торшера.
Я навіть не відкрив рота. Говорити не хотілось. Просто стенув плечима.
Знову повів плечима. Спробував відкрити рота, але язик лежав як мертвий. Закрив.
Вона взяла ручку і записну книжку, які лежали завжди поруч з ліжком для записування думок, що могли прийти вночі..
Я довго думав у яку руку треба взяти авторучку. Взяв, поставив крапку і НЕ ЗНАВ як писати далі! Я не розумів, як писати букву, як треба водити ручкою!
Ну, так. Я так і полечу пішки - думав я. -„Швидку допомогу” треба викликати, я іти не можу від слабості, а вона мені про поліклініку.
Проте навіть не хотілося щось намагатися показати жестами. Було так погано, що хотілося тільки одного – аби мені дали спокій. Я закрив очі і лежав як мертвий.
Це потім мені пояснили лікарі, що чим швидше люди викликають швидку – тим більше шансів уникнути тяжких наслідків інсульту. У декого особливо ішемічні інсульти проходять майже без наслідків і після швидкого доставлення пацієнта в лікарню повністю відновлюються функції організму. Рахунок іде на хвилини.
Через півтори години після того, як я прокинувся, встала дочка, збираючись на навчання. Дружина одразу пояснила, що зі мною.
- Негайно викликай швидку! - кинула донька, глянувши не мене.
Нарешті правильне рішення, подумав я. Адже говорити і писати я не вмів, але все чув і розумів, не зважаючи на головний біль.
Не пригадую, як довго довелося чекати швидку, але знаю, лікарі приїхали і одразу розібралися, в чому справа. Поміряли тиск - він зашкалював. Здається, щось укололи.
Перед приїздом, я якось намагався включити чи виключити мобільні телефони і наче подзвонив комусь, але так і не розібрався кому. Потім мій друг Леонід скаже мені, що його розбудив мій дзвоник, але я мовчав і стривожив його.
Тільки близько восьмої ранку, тобто через 2 з половиною години після інсульту мене везли в лікарню на машині швидкої. Лікар порадив при виборі одну лікарню з двох, де на його переконання було сильніше неврологічне відділення, і я повністю довірився, хоча в іншій лікарні і керівництво і медперсонал знали мене добре.
У приймальному відділенні мене оглянув ще один лікар. Дружина від переляку забула мою посаду на роботі та і її точно назвати не могла. Я ж, звісно, був поза увагою, бо жодного слова сказати і написати не міг.
Оформили. Перевдягнули. Підняли у відділення. Спочатку я потрапив у палату, де лежало 5 чоловік. Один старий був не в собі і щось кричав чи то уві сні чи в іншому стані. Другий, його ровесник, тяжко сопів. Третій щось гриз. Правда, поруч лежав молодий чоловік зі струсом мозку і досить жваво рухався та говорив.
Через деякий час передзвонила колега з роботи. Перед цим я навідріз відмовився віддавати мобільні телефони і взяв телефон та передав його молодому чоловіку. На роботі дізналися.
Прийшла лікар сіла на ліжко поруч і почала перед очима водити молоточком. Я, який у своєму житті за 46 років майже не стикався з невропатологами, окрім постукування молоточком по коліну, подумав: «Ну все, уже за повного ідіота вважають». Адже лікарка була уже третьою, хто за пару годин водила молоточком перед очима, а до лікування було ще як до неба пішки.
Мені стало смішно і я, щоб не посміхатися лікарці в обличчя, відвернув голову до стінки, розплившись у посмішці.
Лікарка обернулася до дружини, яка також сиділа на ліжку в ногах, і запитала:
- А він у нас все життя сміється, - відповіла дружина, маючи на увазі мою постійну життєрадісність, жарти і розіграші.
Лікарка, напевне, почула те, що хотіла почути, і продовжила зазирати в очі та проводити тести з молоточком. Через хвилину вона озирнулася до дружини і висловила гіпотезу:
- Ми знаємо, що він у нас недурний, - відповіла дружина, вкладаючи в це слово зовсім інший зміст, ніж лікарка.
Ще через півгодини лікування було призначене. Правда, виник невеликий конфлікт. Виявляється, ми повинні були купувати недешеві ліки саме в аптеці лікарні, куди я потрапив. Однак та той період на моїй роботі існувало медичне страхування, і моя колега з роботи на виділеній керівництвом машині з’їздила та привезла ліки від нашого страхівника.
Пройшло майже шість годин після того як я прокинувся з інсультом і мене почали лікувати.
Тому я тривалий час – майже 3 роки після інсульту – думав, що миттєва допомога хворим людям можлива лише в американських фільмах. Там показують, що хворого на швидкій уже транспортують під крапельницею і тому подібні фантазії.
Однак, інколи таке буває і у нас. Моя колега розповіла, як її мама, уже доволі старенька, впала на кухні. Одразу викликали швидку. Через 5 хвилин швидка була на місці, а ще через 10 старенька перебувала в лікарні і їй робили уколи. Благо – лікарня поруч з їхнім будинком і не виникло ніяких заминок з визначенням діагнозу – у старенької це був другий інсульт – і ліками.
У результаті – мікроінсульт і стареньку через два дні виписали додому.
- Раптова слабкість чи оніміння обличчя, руки, ноги, чи половини тулуба
- Раптове зниження чи втрата зору
- Раптові труднощі у вимові слів та розуміння мови
- Раптовий сильний головний біль без видимої причини
- Раптове головокружіння, нудота, блювота, хитання при ходьбі, втрата рівноваги без видимої причини.
(Далі буде)
Версія для друку Відправити по e-mail Обговорити на форумі |
Переглядів : 16786 |
Посилання до теми:
16.12.2009 Судинна хірургія може бути ефективнішою
28.10.2009 Ленін помер від сифілісу, з'ясували науковці
7.04.2010 Інсульт відступив. Що далі?
16.09.2009 «Проффесор по умертвию». Відкритий лист до журналістів і правозахисних організацій
17.02.2009 Мер Чернігова: Лікарня на «Шерстянці» закриватися не буде. АУДІО
18.07.2008 Пійло для гермафродитів, або шість причин не пити пиво
8.01.2007 Помер Заслужений артист України, що голодував улітку
Коментарі (10)
Серж Поворот | 2013-07-04 01:26
А еще число. У моей маман вечером 13 января 2006! Видимо действительно что то было особенное в состоянии солнца, магнитного поля Земли. Именно вспышки на солнце, магнитные бури провоцируют подобные явления, расшатывая слабое звено в нашем организме. Где тонко, там и рвется.
Еще температура могла быть. Приятель спасал свою маман, обложив морожеными окорочками из холодильника - холод нужен. А еще есть панацея - дешевый препарат ФЕНИГИДИН. Рассосать и запить водой. Вызывает резкое расширение сосудов через несколько минут. Этакая "скорая помощь". Правда, слышал, что не всем подходит и действует. Но информация про это непроверенная. У маман быстро снимает приступы давления, отток мочи начинается. Народная мудрость "моча в голову бьет" очень правильная!
Излечивается тот, кто хочет излечиться! С инсультом можно совладать только имея сильную волю и веру! Каждодневные упражнения, движение, ходьба и тщательно пролечить сердечно-сосудистую систему! Главное - выстоять первое время, закрепиться. Как сказала одна невропатолог: "Вы будете жить с тем результатом, которого добъетесь за пол года-год". Это правда.
Дай Бог Вам здоровья, Владислав!! И веры - по вере чудеса вершатся! Раз выжили - значит так надо! Всё будет хорошо! :)
P.S. У Вас действительно писательский талант!
Владислав Савенок | 2010-04-28 22:40
---Спочатку у мене трапився мікроінсульт - заніміла скроня. Це значить порушився КРОВООБІГ ГОЛОВИ!!! А я думав - ніколи лікуватися, мовляв, абсолютно здоровий і молодий. Здавалося, що все чудово, крім заніміння шкіри на скроні. А через через тиждень трапився уже справжній повноцінний інсульт - відібрало мову і уміння писати. А міг і дуба врізати...
---Тоді я зрозумів, що, виявляєтья, всі команди своєму тілу ми віддаємо через голову і самі цього уже не помічаємою. Але про це далі, в наступних частинах.
Іван Кампо | 2010-04-28 13:36
Владислав Савенок | 2010-04-28 12:18
----сайт дуже потужний за відвідуваністю. до того ж піблікація індексується в пошукових системах інтернету і її можна знайти в меті, якдексі, гуглі і т.д.
Владислав Савенок | 2010-04-28 12:09
--- там різний контингент попадає :))
--- коли я навчився говорити, то нагадав лікарці про нашу першу зустріч. вона сміялася, і розповіла, що зазвичай до відділення потрапляють хворі із печальними обличчями , сраждання на них написане. а тут лежить задоволений, та ще й посміхається. ось вона і подумала грішним ділом:))
иван | 2010-04-28 11:44
Юрій | 2010-04-28 09:11
"- Ми знаємо, що він у нас недурний"
Щось не зрозумів доречності цих реплік?Вас же в неврологічне відділення відвезли , а не в психоневрологічне:)Чи це може я дурний і не розумію:)))
люба | 2010-04-27 21:26
Владислав Савенок | 2010-04-27 19:07
kotya | 2010-04-27 18:37