Останнє оновлення: 17:05 четвер, 6 лютого
Інсульт
Ви знаходитесь: Кримінал / Надзвичайні події / Інсульт: Як він приходить і… відходить. Частина 1
Інсульт: Як він приходить і… відходить. Частина 1

Інсульт: Як він приходить і… відходить. Частина 1

Кілька днів тому мені подзвонила приятелька і запитала: що робити – мама не попадає ключем в замок, а у неї кілька місяців тому був мікроінсульт. Я їй порадив – негайно до лікаря-нервопатолога, бо можна запізнитися. Наступного дня її мама уже лікувалася в неврологічному відділенні стаціонару.

А рік тому я розповів кільком колегам журналістам, як у мене трапився інсульт і я не міг сказати ні слова та розучився писати.

Тоді вони сказали: «Розкажи про це. Принаймні когось ти врятуєш, і ми будемо знати, на всякий пожежний, які симптоми інсульту, що наближається».

Тринадцяте, п’ятниця

 У ніч на п’ятницю тринадцятого січня 2006 року спалося жахливо. Снилися жахіття, ворочався і навіть уві сні відчував, що болить голова. З погодою творилося бозна-що. Будильник, як завжди о 5.30 вирвав мене з обіймів сну. Підніматись було важко. Боліла голова. Але на роботу все одно треба йти.

У ванні спробував умитися. Нахилив голову – взагалі стало погано. Чого ж мені так погано? Спробував узяти гребінець, щоб розчесатися. І раптом зрозумів, що я не знаю, як ним користуватися. Взяв у другу руку, підняв над головою, а як розчісуватися – забув.

Зрозумів що - хворий. Нічого не хотілося, тільки лягти в ліжко, щоб стало легше.

Ліг. Полегшало. Підклав подушку вище. Залишив торшер уключеним. І міркував: захворів. Зі мною діється щось незрозуміле. Тільки без паніки. Це, напевне, через те, що у мене тиждень, як зомліла ліва скроня і не проходила. Я на тому місці навіть не відчував шкіри. Треба було раніше звернутися до лікаря. Треба було, а не звернувся. Все ніколи було за роботою. Ось уже 4 роки я лаю себе за це. Але життя не можна повторити спочатку, як і виправити помилки заднім числом. На жаль, на жаль.

Дружину будити не хотілося. Вона мирно посапувала поруч, не зважаючи на світло торшера.

„Заборона писати і говорити”
Близько шостої дружина прокинулась.
- Чому світло горить, і ти не йдеш на роботу?

Я навіть не відкрив рота. Говорити не хотілось. Просто стенув плечима.

- Чому ти мовчиш?

Знову повів плечима. Спробував відкрити рота, але язик лежав як мертвий. Закрив.

- Ти не можеш говорити?!
На підтвердження кивнув головою.
- Тоді напиши.

Вона взяла ручку і записну книжку, які лежали завжди поруч з ліжком для записування думок, що могли прийти вночі..

Я довго думав у яку руку треба взяти авторучку. Взяв, поставив крапку і НЕ ЗНАВ як писати далі! Я не розумів, як писати букву, як треба водити ручкою!

- Ти і писати не можеш!?
Я знов здвигнув плечима.
- Дочекаємось до 8 ранку і підемо в лікарню.

Ну, так. Я так і полечу пішки - думав я. -„Швидку допомогу” треба викликати, я іти не можу від слабості, а вона мені про поліклініку.

Проте навіть не хотілося щось намагатися показати жестами. Було так погано, що хотілося тільки одного – аби мені дали спокій. Я закрив очі і лежав як мертвий.

Це потім мені пояснили лікарі, що чим швидше люди викликають швидку – тим більше шансів уникнути тяжких наслідків інсульту. У декого особливо ішемічні інсульти проходять майже без наслідків і після швидкого доставлення пацієнта в лікарню повністю відновлюються функції організму. Рахунок іде на хвилини.

Нарешті правильне рішення

Через півтори години після того, як я прокинувся, встала дочка, збираючись на навчання. Дружина одразу пояснила, що зі мною.

- Негайно викликай швидку! - кинула донька, глянувши не мене.

Нарешті правильне рішення, подумав я. Адже говорити і писати я не вмів, але все чув і розумів, не зважаючи на головний біль.

Не пригадую, як довго довелося чекати швидку, але знаю, лікарі приїхали і одразу розібралися, в чому справа. Поміряли тиск - він зашкалював. Здається, щось укололи.

Перед приїздом, я якось намагався включити чи виключити мобільні телефони і наче подзвонив комусь, але так і не розібрався кому. Потім мій друг Леонід скаже мені, що його розбудив мій дзвоник, але я мовчав і стривожив його.

Тільки близько восьмої ранку, тобто через 2 з половиною години після інсульту мене везли в лікарню на машині швидкої. Лікар порадив при виборі одну лікарню з двох, де на його переконання було сильніше неврологічне відділення, і я повністю довірився, хоча в іншій лікарні і керівництво і медперсонал знали мене добре.

У приймальному відділенні мене оглянув ще один лікар. Дружина від переляку забула мою посаду на роботі та і її точно назвати не могла. Я ж, звісно, був поза увагою, бо жодного слова сказати і написати не міг.

Оформили. Перевдягнули. Підняли у відділення. Спочатку я потрапив у палату, де лежало 5 чоловік. Один старий був не в собі і щось кричав чи то уві сні чи в іншому стані. Другий, його ровесник, тяжко сопів. Третій щось гриз. Правда, поруч лежав молодий чоловік зі струсом мозку і досить жваво рухався та говорив.

Через деякий час передзвонила колега з роботи. Перед цим я навідріз відмовився віддавати мобільні телефони і взяв телефон та передав його молодому чоловіку. На роботі дізналися.

Я не дурень, виявляється

Прийшла лікар сіла на ліжко поруч і почала перед очима водити молоточком. Я, який у своєму житті за 46 років майже не стикався з невропатологами, окрім постукування молоточком по коліну, подумав: «Ну все, уже за повного ідіота вважають». Адже лікарка була уже третьою, хто за пару годин водила молоточком перед очима, а до лікування було ще як до неба пішки.

Мені стало смішно і я, щоб не посміхатися лікарці в обличчя, відвернув голову до стінки, розплившись у посмішці.

Лікарка обернулася до дружини, яка також сиділа на ліжку в ногах, і запитала:

- А чому він у вас сміється?

- А він у нас все життя сміється, - відповіла дружина, маючи на увазі мою постійну життєрадісність, жарти і розіграші.

Лікарка, напевне, почула те, що хотіла почути, і продовжила зазирати в очі та проводити тести з молоточком. Через хвилину вона озирнулася до дружини і висловила гіпотезу:

- А він у вас недурний, виявляється.

- Ми знаємо, що він у нас недурний, - відповіла дружина, вкладаючи в це слово зовсім інший зміст, ніж лікарка.

Ще через півгодини лікування було призначене. Правда, виник невеликий конфлікт. Виявляється, ми повинні були купувати недешеві ліки саме в аптеці лікарні, куди я потрапив. Однак та той період на моїй роботі існувало медичне страхування, і моя колега з роботи на виділеній керівництвом машині з’їздила та привезла ліки від нашого страхівника.

Пройшло майже шість годин після того як я прокинувся з інсультом і мене почали лікувати.

Тому я тривалий час – майже 3 роки після інсульту – думав, що миттєва допомога хворим людям можлива лише в американських фільмах. Там показують, що хворого на швидкій уже транспортують під крапельницею і тому подібні фантазії.

Однак, інколи таке буває і у нас. Моя колега розповіла, як її мама, уже доволі старенька, впала на кухні. Одразу викликали швидку. Через 5 хвилин швидка була на місці, а ще через 10 старенька перебувала в лікарні і їй робили уколи. Благо – лікарня поруч з їхнім будинком і не виникло ніяких заминок з визначенням діагнозу – у старенької це був другий інсульт – і ліками.

У результаті – мікроінсульт і стареньку через два дні виписали додому.

5 ознак інсульту:
  1. Раптова слабкість чи оніміння обличчя, руки, ноги, чи половини тулуба
  2. Раптове зниження чи втрата зору
  3. Раптові труднощі у вимові слів та розуміння мови
  4. Раптовий сильний головний біль без видимої причини
  5. Раптове головокружіння, нудота, блювота, хитання при ходьбі, втрата рівноваги без видимої причини.

(Далі буде)

Коментарі (10)

Серж Поворот | 2013-07-04 01:26

После инсульта - и так здОрово описать свои ощущения! Просто удивительно, как всё тонко подмечено!
А еще число. У моей маман вечером 13 января 2006! Видимо действительно что то было особенное в состоянии солнца, магнитного поля Земли. Именно вспышки на солнце, магнитные бури провоцируют подобные явления, расшатывая слабое звено в нашем организме. Где тонко, там и рвется.
Еще температура могла быть. Приятель спасал свою маман, обложив морожеными окорочками из холодильника - холод нужен. А еще есть панацея - дешевый препарат ФЕНИГИДИН. Рассосать и запить водой. Вызывает резкое расширение сосудов через несколько минут. Этакая "скорая помощь". Правда, слышал, что не всем подходит и действует. Но информация про это непроверенная. У маман быстро снимает приступы давления, отток мочи начинается. Народная мудрость "моча в голову бьет" очень правильная!
Излечивается тот, кто хочет излечиться! С инсультом можно совладать только имея сильную волю и веру! Каждодневные упражнения, движение, ходьба и тщательно пролечить сердечно-сосудистую систему! Главное - выстоять первое время, закрепиться. Как сказала одна невропатолог: "Вы будете жить с тем результатом, которого добъетесь за пол года-год". Это правда.
Дай Бог Вам здоровья, Владислав!! И веры - по вере чудеса вершатся! Раз выжили - значит так надо! Всё будет хорошо! :)
P.S. У Вас действительно писательский талант!

Владислав Савенок | 2010-04-28 22:40

Іван Кампо
Мікроінсульт - це початкові ознаки розладу системи. Наприклад, оніміння якоїсь ділянки тіла.
---Спочатку у мене трапився мікроінсульт - заніміла скроня. Це значить порушився КРОВООБІГ ГОЛОВИ!!! А я думав - ніколи лікуватися, мовляв, абсолютно здоровий і молодий. Здавалося, що все чудово, крім заніміння шкіри на скроні. А через через тиждень трапився уже справжній повноцінний інсульт - відібрало мову і уміння писати. А міг і дуба врізати...
---Тоді я зрозумів, що, виявляєтья, всі команди своєму тілу ми віддаємо через голову і самі цього уже не помічаємою. Але про це далі, в наступних частинах.

Іван Кампо | 2010-04-28 13:36

Співчуваю Савенку. З відомих чернігівців інсульт пережили не так давно артистка Раїса Решетнюк та журналіст Володимир Сапон. Якщо Решетнюк відновилася після хвороби, незабаром вже співала, то Сапон майже втратив мову, хоча й працює. До речі, чим відрізняється мікроінсульт від інсульту за симптомами і наслідками?

Владислав Савенок | 2010-04-28 12:18

иван
--- друзі і колеги попросили опублікувати, що я і роблю.
----сайт дуже потужний за відвідуваністю. до того ж піблікація індексується в пошукових системах інтернету і її можна знайти в меті, якдексі, гуглі і т.д.

Владислав Савенок | 2010-04-28 12:09

Юрій
із пісні слів не викинеш:))
  --- там різний контингент попадає :))
    --- коли я навчився говорити, то нагадав лікарці про нашу першу зустріч. вона сміялася, і розповіла, що зазвичай до відділення потрапляють хворі із печальними обличчями , сраждання на них написане. а тут лежить задоволений, та ще й посміхається. ось вона і подумала грішним ділом:))

иван | 2010-04-28 11:44

Искренне желаю автору здоровья, но не понимаю зачем это публиковать вперемешку с новостями. Какова цель этой публикации именно в этом месте?

Юрій | 2010-04-28 09:11

"- А він у вас недурний, виявляється".
"- Ми знаємо, що він у нас недурний"
Щось не зрозумів доречності цих реплік?Вас же в неврологічне відділення відвезли , а не в психоневрологічне:)Чи це може я дурний і не розумію:)))

люба | 2010-04-27 21:26

при нашому собачому житті подібне може статися з будь-ким і будь-коли, тому досвід колеги вважаю цінним і чекаю продовження:)

Владислав Савенок | 2010-04-27 19:07

дякую. я тримаюсь і непогано :))

kotya | 2010-04-27 18:37

Тримайтеся Владиславе, здоров*я вам!
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  Пан Усмішка і його позитив - фоторепортаж

SVOBODA.FM