Останнє оновлення: 12:43 п'ятниця, 1 грудня
Суспільство
Ви знаходитесь: Пригоди / Розваги / Найдовший дерев'яний міст на Гетьманщині. Удайське диво
Найдовший дерев'яний міст на Гетьманщині. Удайське диво

Найдовший дерев'яний міст на Гетьманщині. Удайське диво

"У селі Каплинці знаходиться дерев'яний міст через річку Удай довжиною 356 метрів, збудований наприкінці 19 століття".

Цей скупий рядок у Вікіпедії, який перетікає з одного сайту на інший, ледь чи не єдина згадка про найдовший дерев'яний міст в Україні.

Не так багато інформації можна знайти у відкритих даних і про самі Каплинці.

Всі історії, які пов'язані з цим мальовничим краєм Полтавщини, переважно стосуються сусіднього Пирятина та Березової Рудки.

Звісно, історія кохання Тараса Шевченка манить туристів, однак мала кількість згадок про унікальний міст потребує негайного виправлення.

Журналісти "Української правди" поїхали в Каплинці, щоб заповнити цей пробіл і показати читачам дивовижну споруду, яка точно заслуговує на те, щоб стати ще одним туристичним магнітом на мапі України.

Сполучення з цивілізацією

Каплинці – невелике село на лівому березі річки Удай. В цьому місці вона звивиста, утворює лимани, стариці та заболочені озера.

Через природні водні перешкоди Каплинці стоять немов уособлено від сусідніх сіл. З чим і була пов'язана необхідність створення пішого сполучення з сусіднім Пирятином.

– Не знаю, що там пишуть у вашій Викіпедії, але старші люди мені в дитинстві розповідали, що повноцінного мосту тут не було до 1930-х років, – розповідає УП місцева мешканка Антоніна Кузьмівна Дементій.

За її словами, прямої дороги на Пирятин в селі не було, і місцеві тривалий час діставалися іншого берега Удаю або на човнах, або по штучних дерев'яних кладках, які перекидались у вузьких місцях річки та заплавах.

У 70-х роках вулиці до навколишніх сіл вимощували бруківкою через непрохідність ґрунтовок. Залишки незаасфальтованої бруківки видніються й досі на певних ділянках шляху на Пирятин 

Розвиток сусіднього містечка рухав торгівлю, яка для місцевих землеробів стала одним із способів заробітку.

Для того, щоб потрапити в Пирятин по суші, селянам доводилось їхати 15 кілометрів по старій розбитій об'їзній дорозі, тож зведення мосту було лише справою часу. Напряму ця відстань складає 6 кілометрів.

Міст на Каплинці через річку Удай позначений і на радянських картах. Але довжина мосту 240 метрів, а не 350, як стверджує Вікіпедія. Ширина  4 метри 

Навіть зараз доїхати до моста зі сторони Каплинців УП допоміг великий позашляховик. Дорога до села вбита вже давно, і лише де-не-де ви можете натрапити на проблиски хоча б якогось ямкового ремонту. 

Стан самого мосту – окрема тема для обговорення. Старі дошки прогнили настільки, що ступати по ньому журналісти УП наважились не одразу.

Колись міст був проїзним. У післявоєнні роки ним їздили навіть вантажівки. Але останні кількадесят років його складно назвати пішохідним через аварійний стан і руйнування

З перших кроків у голову закрадались побоювання, що або провалишся, або здує вітром десь посередині. 

Однак місцевих стан мосту, здається, геть не бентежить. 

– Та він не аварійний! Туристи, канєшна, бояться, але ми по ньому ходимо без проблем. Ото зараз йдемо купатись на пляж на тій стороні, – весело розповідають місцеві підлітки.

Жителі Каплинців ходять купатися на протилежну від села сторону. На тому березі Удай чистіший від чагарників та є імпровізований пляж

Хлопці розповідають, що про саме створення можуть знати хіба "старші люди" в селі, хоча й самі із задоволенням діляться легендами, якими оповитий старовинний міст.

– Тут колись під час війни (Другої світової – УП) танк німецький впав. Заїхав на міст і провалився! – впевнено оповідають місцеві байки підлітки. 

Жодних підтверджень словам, звісно, не мають. Але твердість, з якою вони їх виголошують, наштовхує на думку, що таких легенд довкола історичної будівлі тут далеко за десятки.

Іван Петрович Лебідь

Щоб довідатися побільше про міст, ми поїхали в центр Каплинців. На диво, нам пощастило знайти людину, яка на власні очі бачила, як починалася історія дерев'яної споруди.

– Та ви сходіть до Івана Петровича! Він сам бачив, як міст будували, – радить Антоніна Кузьмівна і сама веде нас у двір навпроти. Там на лавці відпочиває головний старожил Каплинців.

Найстарший житель Каплинців 95-річний Іван Лебідь – один з останніх, хто пам'ятає історію будівництва моста

На перший погляд і не скажеш, що Івану Петровичу Лебедю вже 95 років. За його словами, секрет довголіття простий: "Трудиться і не пить!".

Інколи поважний старійшина села плутається у своїй розповіді, але це радше через хвилювання, а не через бажання оповідати байки.

– Зимою 1932-го начали бить льодоколи і строїть, – впевнено розповідає Іван Петрович.

За словами старожилів, дубові палі моста збереглися оригінальні. Все інше ремонтувалося по ходу руйнувань протягом останніх 90 років

Тоді йому було лише 5 років, але він добре запам'ятав той час. На жаль, через трагічні події.

– У 33-му у нас голодовка була. Але тоді люди робили на мосту, тому не так сильно була відчутна голодовка для людей з Каплинців та навколишніх сіл. Трохи людям давали їсти. Тому тут мало померло.

За його словами, міст будували місцеві чоловіки.

– З села нашого і навколишніх більше 100 душ строїли, – згадує Іван Петрович.

Міст побудували за рік, і він став головною артерією сполучення з Пирятином.

Фото мосту в Каплинцях, на жаль, не збереглися. Можливо, є в архівах чи сімейних альбомах місцевих жителів. Натомість є додстатньо світлин радянського часу, дерев'яних мостів околиць Пирятина

– Він спочатку дуже широкий був. Вози по ньому їздили. Перила раніше були, ще бочки, льодоколи з правої сторони, – розказує Іван Петрович.

У 1943 році, коли німці відступали з України під час Другої світової війни, міст підірвали. Його замінив паром.

Торкнулася війна і безпосередньо Івана Петровича.

– Я служив у піхоті. А коли війна з Японією почалась, нас туди притягли. З Владівостока нас тоді перекинули в Находку. Главним старшиною був.

Вже тоді він відчув різницю між підготовкою радянської та західної армій. 

– Нас висадили в Южной Кореї. Там американці в чистенькому одіті, а ми ото в обмотках, онучах, шуги. Виглядали ото як старці. 

Після капітуляції Японії Івана Петровича відправили у Владивосток, де він потрапив до підрозділу підводного плавання.

– І я там до 56-го року на подлодці плавав. Торпедистом, – згадує чоловік.

Міст через Каплинці з висоти пташиного польоту

За відновлення мосту, за словами, Івана Петровича, у селі взялися не одразу.

– Люди потім організувались. Я сам бігав у кузню, носив граньоні гвозді, скоби якісь, – розповідає старожил.

На прохання поділитися реальними історіями та легендами про міст, відповідає не дуже хоче.

– Та половина з того, що люди розповідають, то пльотки! – махає рукою Іван Петрович.

Антоніна Кузьмівна

Більш охоча до розповідей вже згадана Антоніна Кузьмівна Дементій.

– Дзвін золотий возили волами, на льоду провалились. Це ще, може, до войни, – згадує жінка.

За її словами, на щастя, за всю історію моста трапилась лише одна смерть. Місцевий мешканець їхав через міст на вантажівці-"полуторці" і перевернувся.

– Загалом цілий вік ми через той міст ходили. Носили раньше дерев'яне вугілля, молоко, льодом зимою, гусеничний трактор прочищав дорогу до мосту. Якось дві жінки провалилися, буряк возили в машині з дерев'яним кузовом. Але їх витягли, – розповідає Антоніна Кузьмівна.

Жителька Каплинців Антоніна Дементій охоче розповідає про історію села, в якому прожила все своє життя

Раніше в річці Удай була купа живності.

– Щуки, карасі, коропи, лящі там такі було, ого! А раків скіко було, боже! Я робила на пітомнику, ото тута, мостом ходила. А жара страшнюча! Йду назад, треба ноги помить – ну, в Удай. А раки прям лізуть, так я їх голими руками, – смачно розповідає жінка.

Однією з найулюбленіших історій серед місцевих є розповідь про військових, які у 1980-х роках переїжджали на УРАЛі через міст.

– Вони п'яні були. До дівок їхали посеред ночі з Пирятина. А на ранок прокинулись, під'їхали до мосту і самі здивувались, як вони там змогли переїхати. Назад вже не рішились, спізнились в часть. Ох і влетіло ж їм, певно, – сміється Антоніна Кузьмівна.

До того, як побудували дорогу, шлях на Пирятин через Удай був коротший вдвічі

За нинішню російсько-українську війну жінці дуже болить.

– Куди той Путін тільки не ліз? Та ніхто ніколи не думав, що таке може буть, – каже Антоніна Кузьмівна.

У самому селі про війну свідчить і приріст населення – до шести сотень "довоєнних" мешканців додалося 50 переселенців з Луганської, Донецької, Дніпропетровської та Харківської областей.

Однак молодь, як і в багатьох селах, прагне пошвидше вибратись у місто.

Місцеві дуже хочуть, щоб міст нарешті відновили, збирають підписи, петиції. Вони впевнені, що відновлення найдовшої дерев'яної переправи в Україні не тільки допоможе в сполученні з Пирятином, а й заманить у село туристів.

– Нам би поскоріше мир, дай Бог здоров'я, і перемоги! В нас місцевість ловка: ліс, річка, пляж зроблений, треба, щоб люди це бачили, – підсумовує Антоніна Кузьмівна.

Коментарі (1)

Ebony | 2023-08-06 21:18

Трудно быть богом - Трудно быть
богом
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  AWARDS Rebeka Mikhaeli випустила пісню-маніфест залежних стосунків

SVOBODA.FM