Останнє оновлення: 20:02 субота, 13 серпня
Історія
Ви знаходитесь: Політика / Соціум / На кону Першої білорусько-української війни стояв Київ: 373 роки Битві під Лоєвом
На кону Першої білорусько-української війни стояв Київ: 373 роки Битві під Лоєвом

На кону Першої білорусько-української війни стояв Київ: 373 роки Битві під Лоєвом

31 липня 1649 року відбувся один із найкровопролитніших герців Хмельниччини – битва під Лоєвом, у якій військо козацького наказного гетьмана Михайла Кричевського змагалося з полками польного гетьмана литовського Януша Радзивілла. Козаки зазнали тяжкої поразки, але зупинили наступ білорусів-литвинів на Київ, які вступили у війну проти України на боці Корони.

У 1648 році розпочалась Українська національна революція.

“Козацька революція” та боротьба за Білорусь

Повстання проти влади Речі Посполитої під проводом гетьмана Богдана Хмельницького поєднувало у собі боротьбу за національне визволення українського народу, соціальний протест проти утисків шляхти та магнатерії, станову боротьбу козацтва за зрівняння в правах зі шляхтою. Процеси, породжені повстанням, привели до формування ранньомодерної української нації.

Навесні 1648 року у битвах під Жовтими Водами та Корсунем була практично повністю знищена коронна армії Речі Посполитої. Влітку повстання охопило майже всі українські етнічні землі. Селяни, міщани та українська шляхта масово “козачились”, до кінця літа від коронної адміністрації очистили території Київського, Чернігівського, Брацлавського та Подільського воєводств. Повстання перекинулось на захід України та південні райони Білорусі.

У межиріччі Дніпра, Сожі та Прип’яті козаки опанували 26 великих міст. У Гомелі, Мозирі, Речиці, Лоєві, Пінську, Бресті місцеві міщани самі відкривали повстанцям брами.

Гомельський замок у 16 столітті. Реконструкція

Територія Білорусі у той час входила до складу Великого князівства Литовського, що разом із Королівством Польським формувало конфедерацію – “Річ Посполиту двох народів”. Більшість населення ВКЛ складали “литвини” – предки сучасних білорусів. Велике князівство мало свою окрему армію, яку очолювали великий та польний гетьмани. Посаду великого гетьмана литовського обіймав літній та малоенергійний магнат Януш Кишка. Його заступником – польним гетьманом – натомість, був 35-річний талановитий полководець Януш Радзивілл, що походив із найбільш знатного литовського князівського роду, яких вважали неформальними “господарями Литви”.

Януш Радзивілл

Радзивіллові вдалося локалізувати козацьке повстання, попри те, що він залишився без допомоги польських підрозділів. Справа в тім, що литовський магнат був прихильником незалежності Великого князівства від Варшави. Після смерті польського короля Владислава IV Радзивілл підтримував не його молодшого брата Яна Казимира (що і став у підсумку королем), а угорського князя Жиґмонда Ракочі. З останнім пан Януш сподівався домовитися про розширення литовської автономії.

Цікаво, що більша частина литовської (білоруської) шляхти виступала за замирення з Хмельницьким, тоді як польські магнати, які втратили свої маєтки на українських землях, хотіли вирішити питання силою. Одним із небагатьох “яструбів” серед литовської еліти був Януш Радзивілл. На сеймі у Варшаві у листопаді 1648 року, на якому обрали королем Яна Казимира, польний гетьман литовський закликав брати козаків “не ласкою, а шаблею”. Війна між українцями та поляками була в інтересах Радзивілла, при чому своє Велике князівство він хотів зробити островом спокою.

Ще у жовтні загони литовського стражника Григорія Мирського, якого фінансував клан Радзивіллів, захопили штурмом Пінськ, влаштувавши там різанину над місцевим покозаченим населенням. Пінський староста Ольбрахт Радзивілл скаржився, що його підлеглий залишив по собі “більше шкоди та спустошення”, ніж повстанці.

Місто Пінськ. Єзуїтська колегія, збудована у середині 17 століття

Взимку військо польного гетьмана повернуло під свій контроль Мозир, Турів і Бобруйськ. Всюди місцеве населення чинило спротив литовській армії, а переможці влаштовували криваву розправу над повстанцями. До кінця лютого практично всі козаки та покозачені білоруси були змушені евакуюватися за Прип’ять і Дніпро.

“Загроза з півночі”

Навесні 1649 року тривалі активні перемови між Янушем Радзивіллом та Богданом Хмельницьким. Козацький гетьман хотів домогтися нейтралітету з боку Литви. Він готувався до чергового раунду протистояння з польською коронною армією на заході України та робив усе, щоб убезпечити свій тил від можливого нападу. З іншого боку на литовського гетьмана тиснув король, вимагаючи розпочати наступ на Київ.

Януш Радзивілл приймає послів Богдана Хмельницького. Малюнок Абрагама фон Вестерфельда

Як бачимо, у той час, як і зараз, територія Білорусі була зручним плацдармом для вторгнення вглиб України. Впродовж майже усього періоду Хмельниччини над Києвом “нависала” загроза з півночі. Це була одна з головних причин, чому столицею своєї держави Хмельницький обрав Чигирин.

Радзивілл не бачив особливого зиску для себе від захоплення Києва, проте наприкінці травня, зрештою, виступив у похід. Литовський гетьман на той момент не був готовий до конфронтації з Варшавою і боявся, що його звинуватять у нелояльності.

Київський замок у 1651 році. Малюнок Абрагама фон Вестерфельда

У литовців було два можливих маршрути для наступу на Київ – вздовж правого або лівого берега Дніпра. Правобережний маршрут був проблематичний, адже війську довелось би перетнути два великі лісові масиви – Поліський і Чорнобильський ліси, а також – значну водну перешкоду, – річку Прип’ять. Щоб наступати лівим берегом – через Чернігів – необхідно було захопити Лоївську переправу – так званий “татарський брід” через Дніпро.

Чорнобильський напрямок від ворога прикривав 3-тисячний Білоруський полк на чолі з полковником Іллею Голотою. Переправу біля Лоєва стерегли чернігівці – 6-тисячний корпус чернігівського полковника Степана Подобайла.

У ніч на 17 червня загін Голоти був знищений литвинами у бою біля Загалля. Рештки полку відійшли до Брагіна. У 20-х числах червня Януш Радзивілл взяв Лоїв. Козацький гарнізон містечка був винищений. Проте основні сили полковника Подобайла стали табором на лівому березі Дніпра, перегородивши переправу. З півночі підступи до козацького табору прикривала річка Сож.

Взяття Лоєва військом Януша Радзивілла. Малюнок Абрагама фон Вестерфельда

Блискавичний марш козаків на Лоїв

Військо Януша Радзивілла, за даними різних компутів, на той час налічувало чи то 7 300, чи то 8 630 жовнірів. Це була не дуже чисельна, але професійна армія, значну частину якої складали найманці. Неабияку потугу являли собою 822 гусари – найкраща важка кіннота у тогочасній Європі. У розпорядженні литовського гетьмана також було понад 2 тисячі “панцерної” (легкої) кінноти, кілька хоругов важких німецьких рейтарів і легких литовських татар. Крім того – 1 660 драгунів і 2 210 німецько-угорських найманих піхотинців. Була і потужна артилерія – 40 гармат.

Хмельницький дізнався про захоплення Лоєва у перших числах липня. На той момент козацький гетьман оточив військо руського воєводи Яреми Вишневецького у Збаражі. На “білоруський фронт” він перекинув 10-тисячний корпус на чолі з наказним гетьманом Михайлом Кричевським, що складався з козаків Київського, Овруцького, Чорнобильського та Любартівського полків.

Кричевський був близьким соратником і товаришем Хмельницького, його кумом. Він походив з білоруського шляхетського роду з Берестейського воєводства, що на межі 16 – 17 століть покатоличився. У 1643 році був призначений полковником реєстрового Чигиринського полку. Під Жовтими Водами перейшов на бік повсталих козаків. Прийняв православ’я, змінивши ім’я Станіслав (так називався від народження) на Михайло.

Військо Кричевського та Подобайла мало чисельну перевагу, але поступалося литовцям якісно. Значну частину війська складали загони “покозачених” міщан і селян, озброєних списами, косами та рогатинами. Козаки Кричевського використовували незвичну для себе “драгунську” тактику: пересувалися верхи на конях, а перед боєм спішувалися. Хмельницький передав наказному гетьману велику частину кінного поголів’я, щоб таким чином компенсувати відсутність у війську татарської кінноти, зробити його більш маневреним.

Козацький вершник часів Хмельниччини. Реконструкція Сергія Шаменкова

Кричевський здійснив блискавичний (за мірками того часу) марш та вже 25 липня переправився через Прип’ять. На той момент Радзивілл здійснив кілька спроб форсувати Дніпро та відкинути від переправи Подобайла. Проте бої 22 і 24 липня були для литвинів невдалими. Дізнавшись про наближення Кричевського, литовський гетьман почав зводити укріплений табір за три милі на південний захід від Лоєва - на березі річки Вітач. Насипані литвинами вали збереглися до нашого часу.

Табір литовського війська під Лоєвом. Малюнок Абрагама фон Вестерфельда

Того ж таки 25 липня Радзивілл відправив на розвідку два великі кінні загони (до 1 200 вояків) під командуванням Павловича та Коморовського. Це рішення згодом відіграє ключову роль у Лоївській битві.

Випадок, що вирішив долю армії

У ніч на 30 липня передові загони армії Кричевського вже були на підступах до Лоєва. Наказний гетьман на чолі козацької сотні особисто розвідував розташування ворожих сил. Козацький ватажок задумав ризикований план: атакувати литовський табір не з заходу чи півночі, де наступові не заважали б природні перешкоди, а з півдня – через багнисту річку Вітач, – звідки литовці не сподівалися атаки. Форсувати річку можна було лише через вузьку греблю. Проте, в разі успішного прориву, вороже військо можна було б розділити на дві частини.

Козацька атака розпочалась о 9-й ранку 31 липня. Ефекту несподіванки досягти не вдалося: литовський шляхтич Барчиковський, що виїхав вранці з табору за фуражем, помітив козацькі сили, що розгортаються в бойові порядки. Радзивілл негайно посилив оборону греблі, перекинувши туди німецьких і угорських піхотинців.

Наймана піхота зустріла козаків сильним мушкетним і гарматним вогнем. Наступ полків Кричевського зупинився, вояки почали окопуватись. Радзивілл наказав своїй кінноті перейти у контрнаступ. Кінні хоругви переправлялися через греблю одна за одною і одразу потрапляли під нищівний вогонь козаків. “Панцерна” хоругва поручника Ходорковського була розбита вщент. Ситуацію змінила поява на полі бою гусарів: дві важкоозброєні хоругви стольника Ґосевського та поручника Невяровського атакували правий фланг козаків і змусили його до відступу.

Атака литовської кінноти в битві під Лоєвом. Малюнок Абрагама фон Вестерфельда

Щоб розвинути успіх, Радзивілл кинув у наступ піхоту, рейтарів і драгунів, особисто очоливши атаку. Проте за спиною у правого козацького флангу був ліс. Відійшовши до лісу, козаки зупинились і відкрили вогонь по кінноті, що наступала. Литовці загальмували, козацька піхота почала по черзі оточувати кінні хоругви. Одночасно перейшов у наступ лівий фланг армії Кричевського. Військо Радзивілла було затиснуте з двох сторін, проте литовського гетьмана врятував випадок.

Загони Павловича та Коморовського, що були відіслані на розвідку та так і не змогли “відшукати” козаків Кричевського, тепер поверталися до свого табору. Почувши звуки бою, вони помчали до Лоєва та одразу прийняли правильне рішення – вдарили у спину лівому флангові козацького війська, що наступало. Тогочасні мемуаристи називали це не інакше як дивом. Козаки на лівому фланзі були розсіяні. Радзивілл перекинув туди свої головні ударні сили – гусарські та рейтарські хоругви. Козацькі полки, що потрапили в оточення, дуже швидко припинили своє існування: були знищені або розбіглися. Ті, хто не зміг втекти, билися до кінця: командир гусарів Ґосевський у цьому бою був поранений, загинув поручник Прокульський, під Невяровським вбили коня.

Битва під Лоєвом. Німецька гравюра 1663 року зображує одночасно кілька фаз протистояння: бій навпроти греблі, знищення козацького десанту на березі Дніпра, штурм імпровізованого табору козаків

Праве крило з боєм відійшло глибше до лісу. Кричевський наказав будувати імпровізований табір. Замість укріплень використовували гілля дерев, людські та кінські трупи. Тим часом козаки Подобайла, що стояли на лівому березі Дніпра, посідали на байдаки та човни і почали переправлятися на правий берег – на підмогу своїм побратимам. Розібравшись з лівим флангом війська Кричевського, Радзивілл кинувся до броду, щоб не дати козакам закріпитися на плацдармі.

Кричевський спробував прикрити десант Подобайла, організувавши атаку легкої кінноти проти Радзивілла. Однак литовські драгуни та гусари контратакували, відкинувши козацьку кавалерію до лісу. У цей час піхота під командуванням полковника Гансгофа атакувала козаків, які встигли висадитися на правий берег. Чернігівці використовували човни замість бруствера, залягали за ними та вели вогонь. Так відбили дві ворожі атаки: були поранені німецький капітан Больт і литовський хорунжий Квінтінг.

Товариші гусарської хоругви. Друга половина 17 століття

Перебіг бою вирішила артилерія, яку підтягнули литвини. Після нищівного гарматного обстрілу в атаку на козаків Чернігівського полку перейшла кіннота. Три тисячі козаків, що встигли переплисти Дніпро, тепер були скинуті у воду. Дістатися до рятівного берега під щільним вогнем вдалося менше, як половині.

“Їх більше трьох тисяч пливло, що води не було видно з-за голів, a піхота, стоячи на березі, густо давала вогню, ледве звідти другий, а щонайбільше третій, на той берег вийшов”, – записав Януш Радзивілл у своєму щоденнику.

Розгромивши десант, литовський полководець міг тепер зосередити всі сили на тому, щоб добити рештки корпусу Кричевського. Наказний гетьман не відсиджувався в обороні та спробував провести ще одну контратаку легкою кіннотою. Щоб її відбити, Радзивіллові довелось спішити частину своєї кавалерії. Козаки знову відійшли до табору. На його штурм польний гетьман кинув усі свої сили, спішивши всю кінноту, включно з гусарами, а також – відправивши у бій слуг і обозну челядь. По недобудованим укріпленням відкрила вогонь артилерія.

Запеклий бій тривав дві години. Литвини йшли на штурм тричі, але так і не змогли прорвати оборону козаків. Коли настала ніч, Радзивілл відвів своє військо до табору. Навпроти козацького стану залишив сторожові загони, побоюючись нічної атаки.

Взяття Києва, відкладене на два роки

Вранці відправлений на розвідку ротмістр Смольський доповів литовському гетьману, що у козацькому таборі порожньо. Вночі козаки переправилися через Дніпро та відійшли, залишивши вбитих і кількасот важкопоранених, включно з Михайлом Кричевським. Козацький ватажок відмовився евакуюватися, відчуваючи свою провину за поразку та не бажаючи обтяжувати побратимів.

Радзивілл послав Кричевському лікаря, проте рани були надто важкі: одна куля влучила наказному гетьманові в обличчя, друга - пробила правий бік. Також тогочасні мемуаристи зазначають, що козацький полковник був у глибокому розпачі та сам волів померти. За три дні серце хороброго козака зупинилося.

Тріумф Януша Радзивілла під Лоєвом. Гобелен за малюнком Абрагама фон Вестерфельда. На передньому плані справа - напувають водою пораненого Кричевського

Кричевський не знав, що, незважаючи на поразку та втрати, йому все ж таки вдалося виконати завдання гетьмана Хмельницького. Військо Януша Радзивілла вже було нездатне продовжувати наступ на Київ. У запеклій битві литвини розстріляли всі боєприпаси (залишились лише три діжки з порохом). Армія польного гетьмана була знекровлена – вбитими і пораненими втратила понад 1 700 вояків.

Після бою Радзивілл наказав зібрати тіла загиблих козаків. Їх налічили 2700 (ще щонайменше тисяча потонула в Дніпрі). Поховали їх за наказом польного гетьмана з військовими почестями – у 16-ти братських могилах. Вражений мужністю Кричевського Радзивілл наказав своєму придворному художникові Абрагамові фон Вестерфельду написати його посмертний портрет. “Вождя непокірних козаків” також поховали з почестями. Над його тілом литовський гетьман наказав насипати найвищу з усіх могилу, поставивши зверху хрест.

Михайло Кричевський. Посмертний портрет-гравюра Абрагама фон Вестерфельда

Незважаючи на провал походу на Київ, Януш Радзивілл зміг вдало використати перемогу під Лоєвом для підвищення власного авторитету, зокрема – в очах короля. Того ж року для литовського гетьмана влаштували тріумфальний в’їзд до Варшави. До трону Яна ІІ Казимира Радзивілл кинув 40 (за іншими даними – 12) захоплених козацьких прапорів. Це – була перша значна перемога війська Речі Посполитої над повсталими козаками, до цього у всіх значних битвах тріумфував Богдан Хмельницький.

Долю кампанії 1649 року також вирішила козацька перемога – у битві під Зборовом 15 – 16 серпня. За її підсумками був підписаний Зборівський договір, яким польський король визнавав існування автономної козацької держави – Війська Запорозького – в межах трьох воєводств. Це досягнення також було б неможливим без героїзму та самопожертви козаків під Лоєвом.

Не менший героїзм українці продемонструють через два роки, коли на тому самому місці – поблизу Лоївської переправи – вони знову намагатимуться зупинити армію польного гетьмана Януша Радзивілла, яка знову наступатиме на Київ.

Пам’ятний хрест на місці Лоївської битви. смт. Лоїв, Гомельська область, Білорусь

Згодом, у 1654 – 1655 роках козаки “віддадуть борг” предкам сучасних білорусів, взявши активну участь у розгромі армії Великого князівства Литовського. 29 липня 1655 року наказний гетьман Іван Золотаренко розіб’є Януша Радзивілла поблизу Вільно – столиці ВКЛ. Козаки першими увійдуть до міста, яке у наступні дні буде піддане небаченому у своїй історії спустошенню…

Військові поразки, так само, як і перемоги, заслуговують на місце в національній історичній пам’яті. Потрібно пам’ятати про тих, хто віддавав своє життя заради того, щоб наш народ був господарем на своїй землі.

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Фахівці «Чернігівгазу» продовжують відновлення мереж

SVOBODA.FM