Носівські батьки-дітовбивці благали у суду про помилування

Страшний злочин, що стався в жовтні минулого року в місті Носівка Чернігівської області, вразив усю Україну. Сімейна пара Наталія Костюченко та Тимур Шахкарімов, посперечавшись про те, кого їхні діти люблять більше - тата чи маму, втопили малюків в колодязі. Щоб ніхто не почув криків дворічного Артемка і чотирирічного Русланчик, батьки-нелюди закидали колодязь дровами. А після цього вирушили до міліції писати заяву про зникнення хлопчиків...

- У пошуку зниклих дітей брали участь близько трьохсот міліціонерів, - згадує керівник прес-служби Чернігівської обласної міліції Сергій Бриль . - Мати хлопчиків Наталія Костюченко намагалася переконати нас в тому, що синів міг забрати її колишній чоловік. Мовляв, приходив, скандалив, погрожував, а потім Русланчик з Артемком зникли... Ми запитали у жінки, коли пропали діти.

Відповіла, що днем. «Чому ж ви тільки пізно ввечері до міліції звернулися?» - «Сподівалася, що самі прийдуть». Було ясно: чим більше часу маленькі хлопчики проведуть поза будинку і без нагляду дорослих, тим менше шансів на благополучний результат. Тим більше що на вулиці вже починалися жовтневі холоду, а малюки, за словами матері, були легко одягнені. Правоохоронці кинулися на пошуки...

Саме в той час, коли оперативники оглядали околиці, сусід Наталії хотів було набрати води з криниці на її подвір'я. Та не зміг: відро об щось стукнуло і до води не дістало. Чоловік здивувався, однак нічого нікому не сказав, а просто пішов. (Коли завели кримінальну справу, він дав свідчення.)

Пошуки тривали всю ніч. Вранці Наталія принесла в міліцію фото, на якому вона зображена з молодшим сином, - і листівки із зображенням усміхненого Артемки з'явилися майже у всіх населених пунктах Чернігівської області.

- У пошуковій операції ми задіяли собак, які несподівано привели нас до криниці, що знаходився на підводі Наталії Костюченко і Тимура Шахкарімова, - каже Сергій Бриль. - Поки оперативники і експерти витягали з колодязя дошки та колоди, жоден мускул на обличчях подружжя не здригнувся. Не було ні переляку, ні каяття. Добре розуміючи, що саме можуть знайти співробітники міліції на дні колодязя, Наталія та Тимур абсолютно безпристрасно спостерігали за тим, як в нього спускається обв'язаний мотузками експерт.

Коли безжиттєвих малюків дістали з колодязя, Тимур узяв всю провину за себе, заявивши, що це він втопив обох хлопчиків, нібито розсердившись на них за те, що бігали по дошках, з яких стирчали цвяхи... Трохи пізніше Наталя стала твердити, що синів втопила вона , оскільки ті ... постійно плакали і просили їсти, а їсти в будинку було нічого.

Правда виявилася зовсім незбагненною. Як з'ясувалося, у неабияк підхмелених Наталі та Тимура виникла суперечка: кого з них діти люблять сильніше. Покликавши обох малюків, подружжя почало з'ясовувати, до кого ж малюки прив'язані більше. Але діти, мабуть, перелякалися і як води в рот набрали. Розлютившись з цього приводу, впевнений у власній «перемогу» Тимур схопив і кинув у колодязь чотирирічного Руслана - сина Наталі від попереднього шлюбу. Тоді сама Наталя схопила дворічного Артема, їх з Тимуром спільну дитину, і зі словами «Він нікому не дістанеться. Ні тобі, ні мені!» і кинула в колодязь молодшого сина.

- Втопивши дітей, горе-батьки тут же вирішили інсценувати їх викрадення, - розповідає прокурор Чернігівської обласної прокуратури Тамара Герасименко. - Ви, напевно, бачили, коли приїжджали в Носівку, що по всьому двору Костюченко та Шахкарімова були розкидані іграшки. Як з'ясувалося в ході судового слідства, це зробила Наталя, щоб надати більшу переконливість версії про викрадачів.

- А навіщо чинний колодязь закидали колодами і дошками? Невже звідти неслися дитячі крики?

- Як показала експертиза, малюки відразу потонули. Їх смерть наступила миттєво, тому ніяких криків з колодязя доноситися не могло. На одному з допитів Тимур і Наталя зізналися: колоди і дошки накидали, оскільки боялися, щоб діти не вибралися...

Підтримуючи обвинувачення, на суді я питала подружжя: невже ні в одного з них не здригнулося серце і не виникла думка спробувати врятувати малюків, дістати їх з шахти колодязя? Не виникла. В усякому разі, обидва нітрохи не каялися у скоєному. Дітей топили свідомо.

Коли під час слідчого експерименту Костюченко та Шахкарімов показували, як саме вони це робили, оперативники, побоюючись самосуду, наділи на заарештованих бронежилети. Люди, які зібралися у дворі, де вбили хлопчиків, раз у раз вигукували, що і Тимура, і Наталю треба втопити в тому ж колодязі...

- Сусіди подружжя розповідали, що мати Наталії - бабуся малюків, - яка живе в одному з довколишніх сіл, на похоронах Руслана і Артемки була просто невтішна. Ридаючи, звинувачувала в усьому свою недолугу дочку...

 - Так, так воно і було. Жінка, яка втратила відразу обох онуків, навіть в залі суду жодним словом не захищала власну дочку. Сказала: «Раз таке накоїла разом з Тимуром, хай відповідає за законом». Сім'я Наталії Костюченко і Тимура Шахкарімова в Носівському районі кілька років значилася як неблагополучна. Вірніше, спочатку було дві неблагополучні сім'ї. 26-річна Наталя жила з сином Русланом в селі Іржавець, що в 13 кілометрах від Носівки.

Ніде не працюючи, існувала на гроші, які отримувала на дитину. 30-річний Тимур, на той час уже чотири рази побував у шлюбі, після розлучення з черговою дружиною самотньо жив у Носівці і теж ніде не працював. Щоб не їздити по двом будинкам, працівники соціальних служб вирішили об'єднати побут своїх підопічних: взяли Наталю з Русланчиком і відвезли її до Тимура. Костюченко та Шахкарімов прожили разом три роки. Артемко у них народився за два роки до трагедії.

Мабуть, бували у Наталії з Тимуром і добрі часи. У їх будинку в Носівці я побачив два зворушливих малюнка: зайчик, намальований старшим Русланчик, і нехитрі квіточки - від молодшенького Артемки. Під малюнками дитячим почерком написано: «З днем народження!».

Так сини вітали свою маму. Поруч на стіні - портрет Русланчика... Це було найкраще з побаченого мною в будинку Костюченко та Шахкарімова. Бо там панував повний хаос. По всій підлозі були розкидані порожні пляшки з-під спиртного. Тут же були і ... людські екскременти, і купа непраної білизни. В електричному лічильнику замість пробки стирчав... ніж. Дивно, як не відбулося замикання і не сталося пожежі. Може, тому, що в будинку постійно товклися сторонні люди.

- Колишні зеки з усієї округи, напевно, сюди з'їжджалися, - розповіла сусідка Тамара. - Вони тут горілку пили безпробудно і, як бачите, навіть у туалет не трудилися виходити. А дітлахи у Наталі були дуже хороші. Гарненькі такі обидва. Але вони постійно ходили голодними. Ми, сусіди, малюків підгодовували. Тому що, коли вони просили їсти, Наташка на них матом кричала. Русланчик і Артемко в основному будинку їли тільки сухі макарони. Адже їхні батьки отримували допомогу на дітей - 1200 гривень на місяць. Все до копійки пропивали!

- Пам'ятаю, до Нового року готувалися, - вступила в розмову місцева продавщиця. - Діти по вулиці бігають, їсти просять, а Наташка з Тимуром до мене в магазин прийшли. Він її питає: «Зая, скільки шампанського брати будемо - пляшку?». Вона йому: «Та ні, пляшки мало - давай три» ...

- У будинку у них завжди холодно було, не топили, - згадував житель Носівки Борис Володимирович . - Восени в приміщенні градуса на три всього тепліше, ніж на вулиці. Я якось зайшов до них. Бачу: діти голодні. «Дядя, у вас немає нічого поїсти?» - запитують. А я: «Де ваші тато й мама?» - «Вони закрилися в кімнаті і відік дивляться».

Після трагедії сусіди подружжя спочатку навіть захищали Тимура. Вважали, що в смерті дітей винна в першу чергу мати - Наталя.

- Тимуру б дружину хорошу, - бідкалася сусідка баба Параска . - Він же господар. Щось відремонтувати міг, та й з дітьми порався постійно, грав з ними. Наташка ж на хлопчаків лише орала.

- Але ж у Тимура до Наталії було чотири дружини...

- Перша померла, вони три роки разом прожили. Другу, чула, бив. З третьої і четвертої теж щось не заладилося. Правда, у нас говорили, що Тимур мав якесь відношення до смерті своєї бабусі. Вона ніби як впала, головою вдарилася... Списали все на нещасний випадок. Але одна з дружин Тимура потім розповідала, що зайшла якось в будинок, а чоловік стоїть на колінах перед іконою і плаче: «Вибачте мене. Я не хотів її смерті, я ж її просто штовхнув»...

- Скажіть, а представники соціальних служб сім'ю Костюченко та Шахкарімова відвідували?

- Відвідували. Акти напишуть і їдуть, але нічого не змінюється. Один раз, правда, молодшенького до притулку забрали. А через два дні повернули. Тимур потім злий ходив, що хтось на нього поскаржився.

- Ось переді мною всі акти, які складали працівники соціальних служб, відвідуючи родину Наталії Костюченко, - говорить начальник відділу Генеральної прокуратури України Ірина Кучерина. - За три роки десять разів навідувалися.

Соцпрацівники стверджують, що обстановка в сім'ї виглядала нормально: в будинку нібито було чисто, батьки тверезі, діти ситі. Все це ніяк не в'яжеться з розповідями жителів Носівки, які бачили, що будинок Наталії та Тимура був місцем нічліжки для п'яниць з усієї округи. Часто тут гостювали і раніше судимі громадяни.

- Є й інші акти, - Ірина Кучерина дістає ще якісь документи. - Один раз у будинку спали п'ятеро, інший раз - семеро невідомих нетверезих людей. Ось запис, датований 30 квітня 2010 року: «Діти брудні і бездоглядні. На момент перевірки в хаті спав нетверезий чужий чоловік. Сім'я продуктами харчування не забезпечена».

- Більше двох років соціальні служби спостерігали за неблагополучної сім'єю. За цей час хоч якісь поліпшення були зафіксовані?

- За словами керівництва служби у справах дітей, один раз з цієї сім'ї навіть зняли статус неблагополучної. Правда, незабаром знову поставили на облік. У зв'язку з чим це сталося, ми не знаємо.

Відразу ж після смерті дітей проти деяких працівників соціальних служб було порушено кримінальну справу. Якби їх вина в недбалому ставленні до своїх обов'язків була доведена, соцпрацівники могли б потрапити за грати на п'ять років. Однак нещодавно справу закрили у зв'язку з відсутністю складу злочину...

- Костюченко та Шахкарімова суд засудив до довічного ув'язнення, - говорить Тамара Герасименко. - Їх адвокати (у Наталі та Тимура вони були різними) подали апеляцію, але суд другої інстанції підтвердив вирок. Знаєте, що мене вразило? Поки справа не дійшла до оголошення вироку, дітовбивці були абсолютно спокійні. Здавалося, все, що відбувається на судовому процесі їх просто не стосується. Але коли я в своїй обвинувальній промові зажадала для підсудних вищої міри - довічного ув'язнення, Тимур та Наталія почали просити... помилувати їх. Так і сказали: «Помилуйте нас. Ми все усвідомили».

- Якого саме помилування вони чекали від суду?

- Розраховували колись вийти на свободу. Напевно, думали, що років 15 їм дадуть і вони звільняться ще не старими. Але я вважаю, що для батьків, які холоднокровно вбили власних синів, довічне ув'язнення - справедлива міра покарання. Але дітей-то вже не повернеш...

Михайло СЕРГУШЕВ, «ФАКТИ»