Останнє оновлення: 10:28 субота, 18 листопада
Футбол / Інтенрв'ю
Ви знаходитесь: Спорт / Чернігів / Тренер Ігор Бобович: «Потрібно, щоб діти бігали»
Тренер Ігор Бобович: «Потрібно, щоб діти бігали»

Тренер Ігор Бобович: «Потрібно, щоб діти бігали»

До низки інтерв’ю з ветеранами «Десни» долучається розмова з Ігорем Бобовичем – гравцем, який залишив помітний слід не тільки в історії «Десни», але й одеського «Чорноморця».

У розмові з Ігорем Михайловичем – про футбольний шлях, тренерську кар’єру і навіть про про відмову київському «Динамо» заради «Десни»…

Відмова “Динамо”
– До Вас хтось у родині займався футболом або просто був спортсменом?

– Ні, я перший став спортсменом.

– Чому тоді вирішили присвятити життя футболу?

– Мені з дитинства подобалося грати у футбол, з тих пір, коли був ще зовсім маленьким. Любов…

– Як почали займатися футболом і потрапили у “Десну”?

– Я закінчив школу “Юність”, тренером був Володимир Михайлович Курбаков. Після потрапив до “Хіміку”, він грав у чемпіонаті області. Два або три (точно вже не пам’ятаю) рази ставав чемпіоном. Мені пощастило, тому що у “Хіміку” грали колишні гравці “Десни”, інших команд майстрів. Вони підказували. Хоча на той момент я не бачив себе у професійному футболі, але мене помітили тренери “Десни” і я опинився у команді.

– Розкажіть про “Десну” 90-х років: якою вона була?

– У 1993 році я потрапив до команди. Вона в основному складалася з місцевих вихованців, приїжджих було мало. Фінансове становище було трагічне, напевно. Тобто ми грали, місто підтримувало, але не більше. Ми були середняками другої ліги. Потім вже змінювалися тренери, додавалося і зменшувалося фінансування…

– Що запам’яталося з футболу 90-х?

– Мене запрошували в київське “Динамо”. Але я був молодий, а в цьому віці притаманно допускати помилки. Приїжджав Дем’яненко, запрошував до “Динамо”, але я відмовив. Зараз шкодую про це.

– Яка була мотивація?

– Важко сказати. Звали до “Динамо-2”. В “Десні” я грав в основному складі, фінансове становище було стабільне. Тоді народився син. Але все ж чому я не перейшов мені й самому важко пояснити…

Перемога над “Шахтарем”

– Чому після “Десни” Ви у 1998 році перейшли до “Вінниці”? Там були кращі умови?

– “Десна” тоді грала у Другій лізі, а “Вінниця” – у Першій. Плюс тоді у “Десни” припинилося фінансування, клуб фактично був банкрутом. У Вінниці тренером був Леонід Гайдаржи, з яким ми ще у сезоні 1997/98 грали у “Десні”. Він прекрасно мене знав і запросив. Ми підписали контракт. Клуб був непоганим. Грали у Першій лізі, правда фінансування знову-таки було таке… ледь-ледь.

Потім я грав за житомирське “Полісся”. Було завдання – потрапити до Першої ліги, і перше коло я там відіграв. Перед другим колом сезону 2000/01, так вийшло, що в мене зіпсувалися стосунки з президентом і я не хотів залишатися у “Поліссі”. Але контракт діяв. Тоді я думав, що вже взагалі не буду грати. Але житомирську команду прийняв Юхим Григорович Школьников. Завдяки йому мені вдалося піти з “Полісся”. Він хотів, щоб я залишився, але я вже не хотів там працювати. Тільки за рахунок його грамотних дій мене відпустили з Житомира. Мені загрожувала дискваліфікація, але на зустрічі з президентом Юхим Школьников сказав: “Він нам не допоможе”. Мене відпустили і в останній день дозаявок я підписав контракт з “Десною”.

– Як тоді було у “Десні” з грошима? На що вистачало?

– Вистачало, розраховувалися. Було небагато, але стабільно. Те що заробляли – те й одержували. Виступали ми досить непогано і я отримував задоволення і від команди, і від футболу.

 Як Ви перейшли до одеського “Чорноморця” і за рахунок чого команді вдалося вийти до Вищої ліги?

– У “Чорноморець” мене запросили зимою. Одне коло вже було зігране. Запрошення було і влітку, але тоді клуби не змогли домовитися. Тому контракт підписував вже зимою. Леонід Гайдаржи, з яким я працював у Вінниці, в той час був в Одесі помічником головного тренера Олександра Скрипника. З Першої ліги виходили дві команди. Ми зайняли якраз друге місце.

– Пам’ятайте свій дебют у Вищій лізі?

– Проти “Кривбасу” з Кривого Рогу. Ми тоді програли 0-2. А другий матч ми грали проти полтавської “Ворксли”, я забив гол – перший для себе у Вищій лізі. Це запам’яталося.

– Яка гра у Вищій лізі найбільш пам’ятна?

– У другому колі сезону 2003/03 команду очолив Семен Альтман, грали з “Шахтарем” 23 березня 2003 року. Ми виграли 2-0. Напевно, ця гра найбільш запам’яталася – не кожного дня “Шахтар” перемагаєш.

– Як думаєте, “Чорноморець” збереже прописку у Прем’єр-Лізі в цьому сезоні?

– Я сподіваюся, що вдасться. Одеса – дуже футбольне місто. Про Одесу у мене найкращі спогади, це був відмінний футбольний період, напевно, пік кар’єри. Тоді все виходило.

З Вищої ліги у Другу

– Як вийшло, що після “Чорноморця” і Вищої ліги Ви опинилися у “Десні”, яка тоді грала у Другій лізі?

– З “Чорноморцем” ми боролися за виживання, могли вилетіти. У кінці чемпіонату змінилося ставлення до мене головного тренера. Розбіжностей не було, але вони набирали інших гравців, а мене у команді вже не бачили. Іван Петрович Чаус, президент “Десни” мені подзвонив, сказав що мене чекають у Чернігові. У мене були інші варіанти, але не склалося і я повернувся у “Десну”. Після цього переходу я відіграв у “Десні” 5 років…

– Були за цей час варіанти і бажання пограти знову у Вищій лізі?

– Були. Я був на перегляді у “Волині”. Але зіграла знову фінансова сторона. Мені пропонували “голий” контракт, Кварцяний пропонував підписувати. Якби я ще був молодий, то б підписав, а так – сказав: “Дякую” і поїхав. Був варіант у “Говерлі”: я був на зборах, були умови. Я збирався переходити, але в Ужгороді були перебої з фінансами, а у “Десні” мені зробили навіть кращу пропозицію. Так що так склалося…

– Як Ви опинилися в білоруській “Сморгоні”?

– Це був той рік, коли за “Десну” зіграв Андрій Ярмоленко. Він відіграв 3-4 гри, його продали і тренер Олександр Томах вирішив, напевно, що ветерани не потрібні, що кожні півроку буде з’являтися яскрава молодь. Нам сказали, що на нас не розраховують. Я, Іван Богатир, 3 або 4 гравці досвідчені, з нами попрощалися. Це їхнє бачення. Молоді повинні бути, але повинен бути баланс…

– Які були умови в Білорусі, якщо порівнювати з Україною того часу?

– Команда “Сморгонь” була у Вищій лізі. Я грав з Сергієм Стареньким, який зараз грає в “Олександрії”, Романом Смішко, який потім виступав за таллінську “Левадію”. Тренером був Георгій Кондратьєв – грамотний фахівець. Про той час, що провів у Білорусі, не шкодую. У мене були до цього пропозиції з Білорусі та я жалкую, що не поїхав. У Білорусі непоганий рівень футболу і ставлення до нього, в плані побуту – гарне. Ми жили в готелі. Харчування, проживання, невелике місто…

– Чому відіграли в Білорусі тільки сезон?

– Ми вирішили розірвати контракт з обопільної згоди. Я повернувся у “Десну” і сезон 2007/08 провів у Чернігові. Потім були операції, я мало грав, і за станом здоров’я закінчив професійну кар’єру.

– Що найбільше запам’яталося за роки у “Десні”?

– Напевно, вихід до Перший ліги, коли два роки стояло завдання і ми його вирішили у сезоні 2005/06! І гра у 2005 році з “Шахтарем” у Кубку України. Там грали “зірки” зараз вже світового футболу – Фернандіньо, Брандао… Ми програли 2-5, але стадіон був повний. Тоді було більше місцевих вихованців у “Десні”. Було дуже приємно бачити повні трибуни.

Шлях тренера
– Коли почали тренерську кар’єру?

– Коли пішов з “Десни”, Іван Петрович Чаус, який теж на той час покинув клуб, запропонував очолити добрянське “Полісся”. Я був граючим тренером, 5 років відпрацював.

– Дітей Ви давно тренуєте?

– З 2009 року я працюю в школі “Юність”. Зараз у мене займаються футболісті 2005 та 2010 років народження.

– Що головне при роботі з дітьми?

– Головне – прищепити любов до футболу, виховати. У тренера повинна бути витримка, терпіння і весь час потрібно вчитися.

– Які у Вас головні досягнення як тренера?

– У мене ще не було самостійного випуску, був 2000 рік народження з якими я працював. Але… Будемо чекати і сподіватися, що хтось із цих хлопців себе проявить…

– Ваш син Денис теж професійний футболіст і минулий сезон провів у вінницькій “Ниві-В”. А де він зараз?

– Йому зробили операцію на меніску, він травмувався на тренуванні. Він вдома, відновлюється. Контракт розірвали за обопільною згодою. Зараз він вільний агент. Сподіваюся, ще проявить себе.

– До занять футболом Ви його підштовхнули або це свідомий вибір Дениса?

– Напевно, більше я. З дитинства прищеплював у нього любов до футболу.

– Скоро (18 листопада, – прим.) Ваш день народження – 42 роки. Напередодні свята які у Вас амбіції і плани на майбутнє?

– Як і будь-якому тренерові, мені хочеться щоб вихованці дійсно грали на хорошому рівні. У плані життєвому, дякую дружині, доньці, сину за ту підтримку, яку вони мені надають.

– Як, на Ваш погляд, виглядає “Десна” в цьому році?

– Дуже збалансована команда, тренер працює не перший рік. Якщо вийде до Прем’єр-Ліги, для міста це буде дуже добре. У другому колі, я думаю, буде визначальна боротьба. Шкода, що зараз команда втратила очки з “Інгульцем”. Але, взагалі, виконавці в кожній лінії підібрані якісні.

– Чого не вистачає футболу у Чернігівській області, на Ваш погляд?

– Умов, напевно. Для тренувань, для проведення ігор. Це найбільша біда. На “городах” важко грати. Хоча зараз з’явилося штучне поле, на “Хіміку” стежать за полем. Були б умови для розвитку, спортивні майданчики: і баскетбольні, і футбольні, і волейбольні. Як це є у Європі. Потрібна інфраструктура. Щоб діти бігали. А зараз вони у комп’ютерах сидять.

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM



Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

Реклама на сайті SVOBODA.FM


SVOBODA.FM - LIVE!
Фотоновини

  Без звичного світлофора не розминулись тролейбус, авто і архів

SVOBODA.FM

RedTram
Загрузка...
Північний вектор