Останнє оновлення: 18:09 понеділок, 29 листопада
Історія Церкви
Ви знаходитесь: Політика / Соціум / Чернігів: храм князя Михайла і боярина Федора в Україні лише один
Чернігів: храм князя Михайла і боярина Федора в Україні лише один

Чернігів: храм князя Михайла і боярина Федора в Україні лише один

Церква святих мучеників Михайла і Федора – єдина в країні, яка освячена на честь князя Чернігівського і його боярина, постаті яких протягом століть є символами патріотизму, мужності та спротиву Орді. І нині історія цих людей надихає.

Про унікальний храм розповіла Релігійно-інформаційна служба України.

Споруда розташована поруч із військовим шпиталем, на території садиби чернігівського полковника, наказного гетьмана Війська Запорозького Лівобережної України Павла Полуботка (1660 – 1724). Окрім Чернігова, у світі існує ще два храми, названі на честь чернігівських святих. Один із них – у Росії, а другий – у Канаді.

Садибу в родини Полуботків відібрали…

Храм стоїть на лівому березі ріки Стрижень, яка впадає в Десну – на Застриженні. Цей район і на початку ХІХ століття був околицею міста. Резиденція Полуботків складалася з двоповерхового цегляного житлового будинку, дерев’яних житлових споруд, господарських приміщень і саду. В 1776 році, за сприяння Чернігівського архиєпископа Феофіла Ігнатовича, маєток і приміщення садибного комплексу родини Полуботків тодішня влада передала Чернігівській духовній семінарії – новоутвореному навчальному закладу після реорганізації Чернігівського колегіуму.

Будівництво семінарського храму розпочалося в 1801 році й тривало до 1806-го. Освячення церкви святих Михайла і Федора відбулося в 1808 році. Відтоді споруда кілька разів перебудовувалася і змінювала вигляд. Спочатку вона була у стилі класицизму з елементами бароко, але в другій половині XIX століття набула неовізантійського зовнішнього вигляду. У радянський період храм не діяв, тут був спортзал учительського інституту. Після приходу в Чернігів у серпні 1941 року німецьких військ церква була відновлена і відкрита. По закінченні війни в колишніх полуботівських, а пізніше – семінарських приміщеннях були розміщені корпуси гарнізонного військового шпиталю. З того часу і до проголошення незалежності України будівля церкви використовувалася як склад цього медзакладу.

Як повідомляє І.В. Непотенко в роботі «Церква святих мучеників Михайла та Федора як архітектурна пам’ятка Чернігова», «Церква розташовувалася на південь від семінарських корпусів. На тоді вона мало була схожа на храм, радше нагадуючи «барский незатейлевый дом того времени с мезонином». Від пересічного міського будинку ХІХ ст. її вирізняла лише наявність на даху хреста. Семінарська церква була кам’яною, вона займала не все приміщення, а лише центральну та східну частини першого поверху. У західній частині першого поверху та мезоніні була влаштована бібліотека. До того, як бібліотеку розмістили на другому поверсі церкви, вона знаходилася у Вознесенській церкві, неподалік новозбудованого храму».

Нині це однобанний мурований храм жовто-білого кольору. Разом зі шпитальними спорудами це єдиний архітектурний комплекс.

Українській церкві будівлю було передано на початку 90-х років минулого століття. А на початку 2000-х ніжинський художник Олександр Кошель створив для храму новий іконостас у золотаво-білих кольорах. Ніжинські майстри-різьб’ярі понад чотири роки втілювали його задум, і восени 2007-у, до 200-річчя храму, розкішний і неповторний іконостас був установлений. Замість традиційних зображень колосків і винограду цей іконостас відтворює молоду гілку дуба і кетяги калини. Також його прикрашають об'ємні, майже скульптурні зображення Пресвятої Богородиці, ангелів і Спасителя.

Усередині храму похований єпископ Никон (Калембер) – керуючий Чернігівською єпархією УПЦ КП з 25 січня 1999 року по 18 вересня 2002 року.

Чому історія церкви вивчена мало?

Раніше місцевими дослідниками історія храму Михайла і Федора, попри його ексклюзивність, чомусь спеціально не вивчалася, хіба що побіжно, в контексті вивчення інших тем. Згадки про церкву містяться в публікаціях з історії духовної семінарії, при якій функціонувала ця церква, а також при вивченні культу святих мучеників Михайла і Федора. Чернігівські краєзнавці Людмила Ясновська, Володимир Сапон і Сергій Павленко, реконструюючи історію означених святих, торкнулися в своїх працях і церкви, вказавши на час її спорудження й подальших перебудов. У загальних рисах матеріали про церкву відображені у виданнях, присвячених історії Чернігова чи історії його храмів.

Інформація стосовно останніх 30 років функціонування церкви свв. Михайла і Федора відтворена в усних свідченнях настоятеля храму отця Олега Сіренка. Тож представлені в наукових студіях відомості про церкву поверхові.

Можна з великою долею імовірності припустити, чому так сталося. По-перше, в радянський час гетьмана Павла Полуботка радянські історики вважали зрадником, його ім’я замовчувалося, а спогади про нього не віталися. По-друге, у 90х роках споруда була передана УПЦ КП, що також не викликало радості у місцевих пострадянських можновладців і краєзнавців, здебільшого прихильних до УПЦ Московського патріархату. Наявність у Чернігові історичного факультету (нині – Інститут історії та соціогуманітарних дисциплін ім. О.М. Лазаревського Національного університету «Чернігівський колегіум» ім. Т.Г. Шевченка) на дослідження історії вказаної пам’ятки не вплинула.

Років 10 тому авторка цих рядків у газетних статтях зверталася до міської влади і громади з пропозицією обговорити нові підходи до вшанування пам’яті чернігівських святих: можливо, варто відзначати день міста не в день «звільнення» його радянською армією, а в пам’ять про князя Михайла і боярина Федора. Адже не кожне місто може похвалитися такою історією. Але впливові люди пропозицію не почули…

Відомий чернігівський скульптор Геннадій Єршов років 20 тому створив пам’ятник названим святим. Однак почалися дискусії та сварки з приводу того, де встановлювати. Хтось «наступив» на чиїсь інтереси чи амбіції, і пам’ятник досі не встановлений…

Не стали плазувати перед загарбником

Історії мало відомо про життя святого Михайла і ще менше – про боярина Федора. Із джерел відомо про їхній духовний подвиг. Чернігівський князь Михайло Всеволодович і боярин Федір відмовилися заради земної влади виконати умови хана Батия. Вони не вчинили принизливого для християн ритуалу поклоніння вогню, язичницьким ідолам та плазування на животі перед ханом. Обоє за непокору були жорстоко катовані й страчені. Їхні останки зберігалися в головному чернігівському храмі – Спасо-Преображенському соборі на Валу. Невдовзі православною церквою князь Михайло і боярин Федір були канонізовані. А в 1572 році за повелінням Івана Грозного мощі чернігівських святих перевезли в Москву, де вони перебувають у запасниках Архангельського собору Московського кремля і нині. Інформація про те, що вони виставлені для поклоніння, відсутня…

Перша церква в Чернігові на честь місцевих святих була споруджена в 1692 році на території фортеці у Верхньому замку на Валу та проіснувала до 1766 року.

 Беззмінний настоятель церкви з часу її відкриття – отець Олег Сіренко – вважає храм неповторним, бо освячений він в ім’я земляків, які тут жили, творили, любили свою батьківщину і мали таку віру, що не пошкодували віддати за них життя. Поруч розташований військовий шпиталь, тож до храму часто заходять воїни, які боронять незалежність України, не жаліючи себе. Хлопцям зрозуміла і близька історія князя Михайла і боярина Федора. Парафіяльна громада всіляко підтримує вояків. Але так було не завжди: до початку російсько-української війни і визнання Православної Церкви України більшість чернігівців ніби й не помічали храму на честь земляків…

За розповідями парафіян, п’ять років тому, 20 лютого 2016 року, під час поминальної служби за героями Небесної сотні в храмі сталася дивна подія, свідками якої було багато людей. Раптом усі запалені в храмі свічки утворили густий чорний дим, який заповнив усе приміщення, а кіптява осідала на стіни, ікони, рушники, людей. Парафіяни, що тоді молилися в храмі, згадують: було враження, що горять не свічки, а шини. Хоча того разу використовувалися ті ж самі свічки, що і завжди. Відтоді стіни всередині храму, склепіння і купол стали сірими, викликаючи здивування в тих, хто раніше бачив побілену церкву…

Перша журналістка – уродженка Чернігова

Дочка чернігівського князя Михайла Всеволодовича Марія була чи не єдиною жінкою давньої Русі, яка створювала літописи. Наші сучасники, читаючи її тексти, захоплюються не лише літературним талантом, але й силою її духу.

До наших днів дійшли згадки про двох доньок князя Михайла – черницю Єфросинія (в миру Феодулу) і княгиню ростовську Марію, яка вражала сучасників своєю освіченістю: зналася на творах античних філософів, істориків, астрономів, медиків. Першим її вчителем був батько, який мав велику бібліотеку.

Відомо також, що Марія вийшла заміж за князя Василька Костянтиновича Ростовського – внука володимирського князя Всеволода Велике Гніздо, правнука Юрія Довгорукого. У неї було двоє синів – Борис і Гліб.

На початку монгольської навали на руські землі Василько загинув на річці Сить у 1238 році. Відомо, що він потрапив у полон, там відмовився зректися християнства, і його стратили. Вдова ж Марія Михайлівна стала регенткою при семирічному Борисові, який став князем. Жінка була фактичною правителькою ростовської землі.

У 1246 році батька Марії – Михайла Чернігівського – і малолітніх синів – князів Бориса і Гліба Ростовських – разом із правителями інших земель викликали до табору хана Батия. Місцеві князі мали отримати від нового повелителя так звані ярлики — дозволи на управління своїми ж землями. Кажучи сучасною мовою, поїхали укладати угоди про співпрацю з новою верховною владою.

67-річний князь Михайло Всеволодович і його боярин Федір не захотіли виконати принизливі для себе процедури, чим дуже розсердили хана. Старого князя і старого боярина били, змушуючи до покори, але ті не скорилися, а свідомо прийняли смерть заради переконань і своєї віри.

Малолітній князь Борис Василькович, який, очевидно, виконав усі потрібні умови, отримав право на правління, а згодом став названим братом монгольського царевича Даіра Кайдагула Орда-Ічинова (у християнстві Петра Ординського або Петра Ростовського) повернувся додому і розповів матері, як стратили діда-князя за вірність християнській релігії.

Не змогла дочка помститися за батька, нікому було її підтримати – одні князі були слабкі, інші підлещувалися до загарбників. Однак княгиня не допустила, щоб пам’ять про батька загубилася в часі. Вона написала «Сказання про вбивство в Орді князя Михайла Чернігівського і його боярина Феодора». Дочка вклала в текст увесь біль свого серця і за батька, і за долю руських земель. Цей твір став пам’ятником чернігівському князю у віках.

Авторка твору закликає русичів не миритися зі становищем ординських рабів і висловлює віру в те, що над Руссю зійде сонце волі. Фахівці з літописів високо оцінюють «Сказання…» і наголошують на його рідкісній емоційній наснаженості й художній виразності.

Крім цього, Марія зібрала в заснованому нею монастирі освічених людей і організувала літописний цех, де переписувалися давні книги й записувалися тогочасні події. Часто з пером у руках тут працювала і сама княгиня. У її літописах повідомлялося і про битву руських князів на річці Калка, і про смерть в Орді інших руських князів і дружинників. Часто згадується ім’я її чоловіка Василька і факт завоювання монголами її рідного Чернігова.

Марія продовжила літописання, яке перервалося в інших містах після завоювання їх монголами. Вона, кажучи по-сучасному, стала першою на Русі жінкою-журналісткою, адже протягом років фіксувала події суспільного життя.

Чернігівська князівна Марія прожила довге, насичене подіями й переживаннями життя. Померла вона у 1271 році в 59-річному віці. На жаль, українські історики про цю непересічну жінку фактично не згадують. Не написано про неї і художніх книг…

закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Деснянський райсуд вже рік з професійною охороною

SVOBODA.FM