Останнє оновлення: 13:24 середа, 3 березня
Інтрев'ю
Ви знаходитесь: Політика / Регіон / Цивільний генерал військового селища
Цивільний генерал військового селища

Цивільний генерал військового селища

Насправді Василь Носко - майор у відставці. Та доля розпорядилася так, що колишньому військовому льотчику в складні часи довелося взяти на свої кремезні плечі відповідальність за кинуте напризволяще серед лісу військове селище, колишніх однополчан, їхні сім'ї, соціальну і комунальну сфери.

Питання стояло руба: відстояти власний дах над головою, котрий дістався цивільним та військовим жителям Гончарівського.

І тоді Василь Миколайович на прохання своїх односельців став своєрідним цивільним генералом: три роки тому його обрали Гончарівським селищним головою.

Днями Василь Носко принагідно завітав до нашої редакції, оскільки був у справах в столиці, на прийомі в першого заступника міністра регіональної політики та будівництва.

- Це добре, що чинний уряд звернув увагу на сільську місцевість, сільські та селищні ради, опікується чесним розподілом загальнодержавних статків, щоб підтримати навіть найменші громади, зокрема й таку, як наша, зі своєю специфікою, - розпочав він свою розповідь. - А раніше до нас нікому діла не було - виживайте як можете.

Розкажу про наше Гончарівське. З'явилося воно посеред лісу недалеко від Чернігова вже далекого тепер 1953 року як військові табори.

До 1986-го розвивалося суто як військове для 18 військових частин різних родів військ і, певна річ, добре забезпечувалось та впорядковувалося. Свого часу хотіли зробити тут зразкове військове містечко для країн Варшавського договору.

Першим серйозним дзвоником для місцевих жителів став Чорнобиль: тисячі наших військовослужбовців, моїх товаришів з перших днів цієї страшної катастрофи рятували світ від радіації, хоча, на жаль, багато хто не врятував себе. Та й довколишня місцевість потрапила до чорнобильської зони, і нині ми та наші діти теж жертви тієї трагедії.

- Отже, Василю Миколайовичу, ваші нинішні труднощі настали ще задовго до набуття нашою країною незалежності, на яку звикли списувати всі болячки окремі опоненти.

- Маєте рацію. Велике скорочення військ насправді розпочалося ще наприкінці вісімдесятих і на початок дев'яностих у нашому селищі з вісімнадцяти колишніх залишилася лише одна танкова бригада. Житловий і комунальний фонди тоді були підпорядковані військовим, а 1990 року всі зрозуміли: у Гончарівському вже склалася самостійна територіальна громада з п'яти тисяч чоловік. Для управління місцевими справами за рішенням облради тут створили селищну раду.

Колишнє військове господарство дедалі занепадало, не було за що утримувати комунальну і соціальну сферу, зокрема військовий госпіталь, у будинках, школі, дитсадку стало прохолодно взимку. У Міноборони, на балансі якого на той час було все громадівське майно, не доходили руки до наших проблем.

Здавалося, селище очікує тихе забуття. Але куди мали податися ми, колишні військові? Адже за кілька десятиліть ця земля стала нам рідною, тут народилися наші діти й онуки. Для більшості хоч і благенький дах над головою був єдиним.

Так спільно виникла ідея не лише зберегти, а й відродити Гончарівське. 2006-го, коли вже стало зовсім важко, земляки запропонували мені стати на чолі нашої загальної справи і обрали селищним головою.

- Ваші аргументи на користь відродження громади видаються достатньо вагомими: зрештою передана на баланс селищної ради солідна матеріальна база колишнього військового містечка, яку можна використати в цивільних інтересах, та робочі руки й інтелект місцевого населення, котрий знову-таки можна і треба використати для того, щоб місцева громада фінансово зміцніла.

- Не все так просто, хоч би як нам того хотілося. Справді, відповідно до урядової постанови від 29 серпня 2002 року нашій селищній раді безоплатно передали майно Міноборони, та, повірте, приймати його було вкрай важко. До цього часу ми вже мали величезні як для нашого бюджету борги, приміром, 2,5 млн грн заборгованості за газ для котельні, 900 тисяч - за комунальні послуги.

Передали нам 36 житлових будівель, зокрема 18 п'ятиповерхівок, три гуртожитки - як їх утримувати, адже ніякого комунального підприємства в селищі не було. Ми його створили, витребували з військового відомства трохи грошей на капітальний ремонт, а от з колишньої військової комуналки громаді дістався один непотріб. Оглянули ми з депутатами котельню і за голову взялися: обладнання потребувало негайної заміни, бо інакше зиму селище не пережило б.

- Чи залишилися ви зі своїми проблемами сам на сам?

- Дякувати Богові, ні. Підтримку й розуміння знайшли у Чернігівській райдержадміністрації, зокрема в заступника голови Андрія Горбаня. Область допомогла погасити заборгованість за спалений газ. У ВАТ "Чернігівоблкомуненерго" також схвалили наші плани. Мінрегіонбуд на наше прохання виділив селищній раді цільову державну субвенцію. Всі кошти, п'ять мільйонів 600 тисяч гривень, ми освоїли за 2,5 місяця.

Принагідно згадаю добрим словом генерального директора облкомуненерго Юрія Барбарова, який щодня контролював роботу своїх підлеглих, котрі працювали на реконструкції котельні і частини тепломереж. Залишилося освоїти трохи більше мільйона гривень - і нова котельня стане до ладу.

Якщо ці гроші надійдуть вчасно (а саме задля цього я їздив на прийом до заступника міністра регіональної політики та будівництва), справу буде завершено.

Складна проблема з приватизацією житла. Адже наші жителі - такі самі громадяни країни, як і інші. Та як вони можуть приватизувати житло, якщо Міноборони "забуло" передати нам технічну документацію на житловий фонд? Нез'ясованим залишається питання щодо землі: військові офіційно поки не передали її до селищної ради.

- І все-таки назвати громаду Гончарівського бідною важко, адже колишні військові будівлі тепер на вашому балансі. Хоча якби це сталося раніше на кілька років, їхній стан був би набагато кращим.

- Наші далеко не всі. Окремі так і залишаються, як мовиться, на семи вітрах. Хоча до нас у селищну раду звертаються підприємці з цікавими пропозиціями налагодити в колишніх військових об'єктах цивільне виробництво, тим більше що в селищі чимало вільних робочих рук.

Та наша влада на них не поширюється, ці об'єкти в переліку на відчуження, тобто Міноборони може їх самостійно продати. Добре, коли від цього продажу буде користь селищу та його громаді.

Селищна рада зрештою забрала весь майновий комплекс колишнього військового госпіталю, а це близько п'яти тисяч квадратних метрів. Зараз громаду обслуговує медична амбулаторія, де працює 16 медпрацівників.

Так от у приміщеннях госпіталю можна без великих вкладень обладнати сучасний діагностично-реабілітаційний центр для післяопераційних хворих - такий заклад потрібний і області, й регіону. І якщо знайдеться серйозний інвестор, то цей задум можна буде втілити в життя.

Є у нас ще чимало планів, як з користю для громади використати нашу землю, освітню сферу, задіяти колишніх військових до бізнесу тощо.

- Василю Миколайовичу, розпочали ми з вами з невеселих мотивів, а завершуємо майже хепіендом, тобто з думкою, що все закінчується добре.

- Повірте, за останні роки ми багато пережили, але ніколи не ремствували на нашу незалежність, за яку велику ціну заплатило не одне покоління українців, на нашу землю, хоч і обпалену чорнобильською бідою, але таку рідну і милу серцю кожного з нас.

Більше того, ми повірили, що згуртовано, громадою вдасться перебороти негаразди, що країна, уряд не залишать у біді колишніх і нинішніх своїх захисників. Хай як буде складно, завжди треба сподіватися на краще - це мій життєвий девіз, і він ще ніколи мене не підводив.

Коментарі (1)

михаил | 2020-02-22 21:00

Нравится мне этот умник. С 1981 по 1991 г. я служил в п. Гончаровске. Да действительно у нас небыло поселкового совета. Я встретился с Предсовмина Масолом , попросил решить вопрос с поселковым советом, и вопрос был решён. Я был депутатом черниговского райсовета, и он здесь не причём. Это я построил 3 гостинницы, Звезда 1 Звезда 2 и Десна, Я построил и медсанбат. И детский садик на 280 мест, тоже я. И газовую котельную и газ подвёл тоже я. Не я лично, но я был начальником гарнизона,и начальником учебного центра. Я построил станцию очистки воды, за 450 000 рублей. П учебный центь стал самим лучшим и самым мощным на Украине До меня газ привозили, было 7 котелен, и все они работали на углеА во что вы превратили этот городок, ГАНЬБА
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  Укрпошта вводить в обіг перші в історії України марки у жанрі ню

SVOBODA.FM