Останнє оновлення: 12:08 п'ятниця, 17 вересня
земельне питання / Позиція*
Ви знаходитесь: Економіка / Регіон / Леонід Яковишин про чорних нотаріусів на ринку землі
Леонід Яковишин про чорних нотаріусів на ринку землі

Леонід Яковишин про чорних нотаріусів на ринку землі

Серйозні аналітики скрупульозно проаналізували економічно-правову ситуацію в країні і зробили висновок, що держава відкрила ринок землі, не викоренивши небезпечний для суспільства досвід: 40 відсотків операцій на неофіційному ринку землі проводилися за нелегальними або напівлегальними схемами.

І тепер переламати ситуацію на користь легального земельного ринку, від якого чесно й прозоро надходитимуть податки до державної скарбниці, буде надто складно, як і викорінити земельне рейдерство. Головна причина: державні інституції набагато гірше підготувалися до запровадження прозорого ринку землі, ніж численні христопродавці й шулери державного рівня, які набули й великого досвіду створення й ефективного використання різнопланових корупційних і казнокрадних схем.

У рік національної земельної біди зажерливе благо одержали «чорні» і «білі» нотаріуси, котрі й раніше непогано жирували, бо без них не відбувалися нелегальні і напівлегальні операції на «чорному» ринку землі, в тому числі й рейдерські захоплення, тепер теж без них не обійтися при проведенні «тіньових» операцій на узаконеному земельному ринку. Для нотаріусів відкопали нову «золоту жилу» збагачення. Тому й пропоную народним обранцям парламенту прийняти поправки до існуючого кримінального законодавства, якими посилити відповідальність нотаріусів за «чорний нотаріат» на земельному ринку – до 15 років позбавлення волі. І щоб ці поправки виконувалися, а не були лише на папері. Як ото передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 12 років з конфіскацією майна, якщо нотаріус «нашахраїть» на один мільйон 350 тисяч гривень і більше.

Для приватних нотаріусів існує проста схема «нашахраювання», коли вони брешуть клієнтам, що крім плати за послуги, їм, мовляв, треба платити й державне мито, яке платить державний нотаріус. Хоч згідно з Указом Президента Володимира Зеленського від 20 червня 2019 року вартість надання нотаріальних послуг приватним нотаріусом визначається лише за домовленістю. Але брехня про сплату державного мита й досі є в роботі деяких приватних нотаріусів, і ніякої відповідальності за це не несуть – не пам’ятаю інформації про вирок цим шахраям. Стосовно ж «чорного нотаріату» на ринку землі – кожна така злочинна операція повинна розцінюватися як зрада національних інтересів, зрада наступних поколінь. Адже державною владою нотаріусам делеговане право, що дозволяє наділяти документи, які вони складають, доказовою та виконавчою силою, забезпечувати їхнє надійне збереження. Ці посадові особи повинні сприяти сталому економічному розвитку та суспільному миру, повинні бути неупередженими у своїй діяльності. Не даремно ж нотаріальна професія у всіх демократичних країнах світу керується високим етичним змістом, оскільки завдання нотаріальної діяльності полягає у забезпеченні правової безпеки і достовірності, які є основоположними для суспільства.

На жаль, в Україні шість із половиною тисяч нотаріусів працюють в умовах безкарності для злочинців державного рівня, і тих багатіїв, з яких можна добре «витрусити». Неважко уявити, що робитиметься на земельному базарі у неправовій, найбільш корумпованій державі! У заголовку цієї публікації я назвав це національною бідою, але й це, мабуть, ще м’яко сказано. Вже проривається на світло інформація про створення рейдерських груп, масово реєструються колекторські фірми, змінюють свою сферу діяльності команди тітушок. Боюся, що й кров людська проллється, як лилася зажди, коли чорні руки й біснуваті мізки затівали дикі земельні переділи й грабежі. А завершувалося все те голодоморами. Земля любить спокій і самовіддану та розумну працю – історія й досвід справді демократичних, народних країн це підтверджують.

Державні ідіоти – для дебілів з народу

Недавно прочитав доленосну «радість» від народного слуги для своїх народних «панів»: «Європейська вартість української землі настане через 5-7 років». У нормальній країні такого державника-політика назвали б повним ідіотом, а в Україні він наближений до президента Володимира Зеленського. І що пророчить українському народу з найнижчими в Європі зарплатами й пенсіями, коли мільйони українців неспроможні заплатити європейські ціни за комуналку, електроенергію й газ? У селян немає грошей купувати землю за існуючими, найнижчими в Європі цінами. Хто її скупить на дикому базарі – самі здогадайтеся. І не тільки великі агрохолдинги з іноземним капіталом шикуються в чергу, «зелена» влада широко відкрила двері перед банками, незалежно від походження їхнього капіталу. Недавно прочитав іншу «доленосну» для українського суспільства інформацію: «Відома інвестиційна компанія запустила платформу для придбання та продажу землі». З додаткових джерел відомо, що ця компанія «обросла» добре підготовленими нотаріусами, адвокатами, фаховими охоронцями, рейдерськими групами. Чи багато українських споконвічних хліборобів виграють у неї торги на земельній товкучці? Тож доречним буде чергове риторичне запитання: хто торгуватиме дорогою землею на земельному ринку України через 5-7 років, і хто купуватиме «золоту» землю?

У всьому демократичному світі не знайдете другої такої держави, як наша, що дурить свій народ ростом добробуту за рахунок розпродажу головного національного багатства – землі з її надрами. Причому на земельному базарі не держава і не народ, якому за Конституцією належить земля з надрами, будуть купувати-продавати землю, а заздалегідь кимось визначені особи й компанії – саме вони й озолотяться на тих торгах. І поруч із промисловим олігархатом стане узаконений земельний, більш зажерливий олігархат, передусім іноземний.

Продажна злочинна дикість українського земельного базару відмінна від земельних ринків інших країн світу в тому, що там землю розглядають як головну годувальницю для всього народу завдяки успішній роботі на ній, а в Україні землю виставили на політичну панель і для збагачення так званої еліти – державної, політичної й бізнесової. Останні роки показали, як несамовито швидко збагачуються й владні прихвосні. «Кто был ничем, тот станет всем», – століття тому раділи червоні більшовики, тепер радіють вишиванкові їхні послідовники. І ті, і ці заслужили казковий добробут служінням не народу, а своїм вітчизняним і зарубіжним хазяям, для яких і владу виборювали в 1917-му, 2004-му і 2014-му, кривавому. Тепер покірно, «овечою отарою» й до національної біди човгають.

Безліч разів обманутому народу як бальзам на серце прогноз уряду: «Після відкриття ринку землі в економіку України буде залучено додатково 50 мільярдів доларів інвестицій та відбудеться зростання ВВП на два відсотки, зросте рівень життя людей, їхня купівельна спроможність».

На чому ґрунтується цей прогноз нового «комунізму»? На яких дебілів розрахована нова брехня? Про які інвестиції йдеться? На скупку землі по 100 гектарів на підставних осіб? У цивілізованих країнах мільярди інвестуються в розвиток аграрної галузі на орендованих землях, і держава дотує. Вкотре наголошую, що наше господарство щороку інвестує понад триста мільйонів власних гривень у розвиток виробництва на орендованій землі та добивається високих економічних результатів, значну частину яких витрачаємо на розвиток соціалки. А помахом якої чарівної палички кинуться піднімати ВВП нові стогектарні землевласники? Такі, й навіть з більшим банком приватної землі, вже є в Україні. І як вони піднімають ВВП, скільки робочих місць створили, як нарощують поповнення бюджету?

Цією цинічною брехнею роками «підгодовували» українське суспільство, щоб не опиралося «майданно» дерибану землі. Настирливо втовкмачували у простолюдні голови «золоте» щастя: «Народ має право купувати та продавати земельні наділи аграрного призначення». Згоден! Але що стоїть за цим народним «щастям»? Чи не те, що стояло за революційним лозунгом: «Земля – селянам!»?

У незалежній Україні землевласниками та землекористувачами стали 25 мільйонів громадян, власниками земельних паїв – 7 мільйонів. Як розвилося аграрне виробництво за роки незалежності? Мабуть, правильніше буде поставити риторичне питання: скільки сіл вмерло, на скільки мільйонів селян поменшало і як зросли ціни на сільськогосподарську продукцію? Картоплю, іншу городину, фрукти та ягоди, молочку імпортуємо, бо за «бугром» все дешевше, ніж у нас? Тільки ідіот може стверджувати, що нові власники землі з іноземним капіталом кинуться виробляти для українців дешеву продукцію. У їхніх країнах усе це регулює й дотує держава, в тому числі й ринки збуту. Стосовно аграрного бізнесу для них головне – не ціна на землю, а її віддача для формування продовольчої безпеки для свого народу.

У Нідерландах, скажімо, існує ринок землі, але щастя людей не в тому, що «кожен має право купувати й продавати землю», а у високій аграрній економіці на благо народу. Там гектар головної годувальниці коштує 60 тисяч доларів (в Україні від 1,5 до 3 тисяч). На перший погляд, українці (небідні) мають більшу можливість купити землю, але в Нідерландах головне – забезпечити продукцією харчування, передусім тваринницькою, своє населення, й утримувати світове лідерство з продажу її за кордон, від цього й добробут та купівельна спроможність нідерландців така, що куди до них українцям з урядовим прогнозом щастя за рахунок майбутнього зростання ціни на землю.

А скільки ренти від оренди державної землі одержує «колоніальна» Австралія, яка й досі формально перебуває під «протекторатом» Британського королівства! Одначе самостійно розвиває передову аграрну й промислову економіку, яка забезпечує один із найвищих у світі рівнів життя людей – українцям таке щастя навіть не прогнозують.

Продажним ініціаторам розпродажу землі по-холуйськи підспіває й молода челядь. Якось прочитав «державницькі» думки від Дмитра Мічуріна, голови Української асоціації молодих фермерів, який на фоні зернового комбайна «Нива» глибоко мислив, для кого вигідний ринок землі: «Виграють пересічні селяни, які з діда-прадіда живуть в Україні та працюють на землі».

З якої планети прилетів до нас цей «молодий фермер»? Може, то він з братами і сестрами створює «платформи для придбання та продажу землі»? Щоб продовжити й розширити хліборобську працю дідів-прадідів? Але у нових платформ інше завдання: скуповувати дешеву землю, щоб потім продати її за європейськими цінами. Для проміжного додаткового заробітку – якісь врожаї вирощуватимуть. Запроваджувати ж світові технології, високопродуктивні виробничо-фінансові моделі ніколи не будуть нові власники земель, які придбали українські родючі гектари для перепродажу, коли ціна на них зросте.

Таке ставлення до землі буде і в банкірів, бо забрану заставну землю за непогашені кредити їм доведеться продати після двох років використання. І навряд чи хто наважиться інвестувати свої капітали в розвиток аграрного виробництва на такій землі.

Новостворені, навіть толкові й працьовиті фермери не розкрутяться за рік-другий за позичені й власні невеликі гроші, бо для них не створені сервісні служби, переробні підприємства, не розвинута інфраструктура, відсутній правовий захист від рейдерів та інших загарбників. Відсутній належний ринок збуту продукції вдома і за кордоном.

Представник молодих фермерів поверхово й нефахово демонструє свої знання, як зростання ціни на землю автоматично підвищить орендну плату землі, відтак піднімає собівартість продукції, знижуючи її конкурентоздатність. Це – задача для школяра. Хлібороб же з діда-прадіда, який дружить із досвідом кращих ринкових аграрників, працює з цілою низкою факторів і способів у найважливішому економічному питанні – зниженні собівартості продукції. У нашому господарстві ми не чекали підвищення ціни на землю, але ще чотири роки тому з нашої ініціативи подвоїли орендну плату за земельні паї до 18 відсотків, у цьому році доведемо до 20 відсотків, але це майже не вплинуло на конкурентоздатність нашої продукції, і собівартість, скажімо, тонни кукурудзи найнижча порівняно з цим показником більшості країн Європи, де існує й державна дотація.

В Україні негласно узаконені інші статті витрат, у тому числі й у аграрному бізнесі: на владних «доярів», на «чорних» нотаріусів, суддів, прокурорів та інших правоохоронців, на величезну низку державних наглядачів, технічних експертів, представників газових і електромережевих монополістів, водних і лісових «заробітчан»… А от навести правовий і економічний лад у багатющій державі нікому – як колишнім, так і теперішнім державним керманичам вигідніше працювати в економічному й правовому бардаку. Це вже не приховано демонструє і «молода надія нації». Видно, їхнє «важке» дитинство триває. І напутні слова не забуваються: «Кому вона потрібна – така дитина, вустами якої глаголить істина» (Леонід Глібов). Тож нічого й дивуватися, чому молодий Володимир Зеленський нічим не відрізняється від старших за віком попередників. Бо батьки в них хоч і різні, але і вони, і їхні тепер уже дорослі діти-державники, виховані й працюють у суспільстві, яке дуже вже полюбляє упиватися політичною брехнею, наступати на «національні граблі» і сподіватися на сторонню допомогу. Пора б і за власний розум узятися – національна біда вже коло носа.

 
Леонід ЯКОВИШИН,
Герой України, генеральний директор ТОВ «Земля і воля», публіцист
закрити

Додати коментар:

SVOBODA.FM - LIVE!
Listen on Online Radio Box! SVOBODA.FM

Архів прямих трансляцій на YouTube: YouTube.com/holovatenko

SVOBODA.FM на Apple Podcasts

Реклама на сайті SVOBODA.FM
Фотоновини

  В глобальному рейтингу українських міст за якістю життя Чернігів посів четверте місце

SVOBODA.FM