Новорічні історії від Михайла Поплавського

В Новий рік у пожежній машині

Михайло Михайлович: «Я зазвичай намагаюсь переносити усі справи і святкувати Новий рік вдома разом із сім’єю. Завжди так виходить, що після обіду 31 грудня, я вирушаю до рідного села, де мене вже чекають рідні.

І ось одного року я швиденько все владнав у Києві і вирушив у дорогу. Десь на половині шляху розпочалася шалена заметіль, на протязі хвилин 10 одеську трасу вже замело так, що на 5 метрів попереду нічого не було видно. Якщо чесно, то у цей момент я занервував, оскільки ми з водієм вже запізнювались на святкування. Але, щоб не ризикувати своїми життями, та тих, хто намагався їхати нам на зустріч, ми вирішили перечекати заметіль.

Ось наближається 12 година, а заметіль все не вщухає, і коли я втратив будь-яку надію на порятунок, подумав, що моя родина залишиться без свята, бо будуть чекати і хвилюватися, сталося ЧУДО: до нас наближалося щось велике, червоне, і з ліхтариками! Майнула шалена думка: їде Дід Мороз на санях… Проте виявилося, що це мій кум-пожежник на службовій машині вирушив мене зустрічати! В кінці-кінців усе закінчилося добре і до хати ми ввійшли без 5 хвилин 12!»

Щедрувальники

Всі знають, що Михайло Поплавський дуже веселий і добрий ректор. Він завжди намагається зрозуміти своїх студентів і допомогти їм. І ось, одного року компанія студентів одного з факультетів університету вирішила прийти пощедрувати до ректора. Але не просто так, а з власними проханнями. Справа в тому, що ці студенти не дуже добре навчалися весь семестр і через їхне невідвідування лекцій викладач не хотіли ставити їм залік. Ось тому вони і вирішили сходити до ректора.

Підготовку здійснювали недовго – вдягнули українські народні костюми, вивчили декілька популярних щедрівок і вирушили в ректорат. Михайло Михайлович прийняв їх з великою радістю і навіть похвалив за те, що вони так активно зберігають народні традиції.

Коли студенти закінчили співати, Михайло Михайлович виніс щедрівникам велику святкову коробку цукерок. Скориставшись веселим настроєм свого ректора, студенти досить впевнено сказали, що цукерки – це для дітей, а вони прийшли щедрувати до ректора в обмін на поставлений залік. Михайло Михайлович швидко зоорієнтувався і відповів, що перед ними до нього вже приходили щедрувати викладачі і просили, щоб він позбавиви їх таких мук – спілкування з лінивими студентами, які не хочуть вчитися...

Сміявся весь ректорат, а студенти-щедрувальники прийшлось йти і здавати свої заліки. А потім разом із викладачем відсвяткували цю подію ректорською коробкою цукерок.

Загублені в ночі

Якось на Новий рік молодий Михайло Поплавський був запрошений зустрічати Новий рік під Києвом в приватному секторі. За 2 години до бою курантів виявилося, що ящики з шампанським були залишені в машині на стоянці, приблизно в двох кілометрах від дачі. Щоб не відволікати хазяїв від зустрічі гостей, Поплавський з другом вирішили сходити за новорічним напоєм. Але, повертаючись зі стоянки, хлопці зрозуміли, що заблукали. Адресу не знали, запитати було ні у кого – всі святкували по домівках, а єдиним орієнтиром був капелюх Діда Мороза, який вони наділи на сніговика біля брами дома. Так вони і ходили в пошуках тієї калитки довгий час. І вже не сподівючись на зустріч Нового року у колі друзів у теплій домівці, сіли на лавочці біля одного будинку. Відтуди доносилась весела музика, сміх, відчувалось, що люди добре приготувалися до святкування. А заблукавшим хлопцям доводилося зустрічати Новий рік під домом на лавочці... І тоді Михайло запропонував своєму товарищу зайти до нової компанії, поздоровити всіх від імені Діда Мороза зі святом і з ними зустріти Новий рік, а шампанське подарувати! За десять хвилин до півночі хлопці зайшли у двір. І яке було здивування, коли біля дверей стояв той сами сніговик у шапотці Діда Мороза...