Останнє оновлення: 16:32 понеділок, 10 червня
Інтерв'ю
Ви знаходитесь: Культура / Архітектура / Наталія САМОХІНА: «Ми не знаємо Україну, бо мало де буваємо…»
Наталія САМОХІНА: «Ми не знаємо Україну, бо мало де буваємо…»

Наталія САМОХІНА: «Ми не знаємо Україну, бо мало де буваємо…»

Попередній номер «Любимой черниговской газеты» вже розповідав про нагородження проекту історичного музею «Дорогами рідного краю» у номінації «Послуги» конкурсу «100 кращих товарів України».

Напередодні Міжнародного дня туризму «Главная» дарує своїм читачам спілкування з яскравою неординарною особистістю – натхненником і керівником проекту «Дорогами рідного краю» Наталією САМОХІНОЮ:

-         Насамперед хочу подякувати організаторам конкурсу за те, що вони помітили таку нову форму роботи. Вона існує вже п’ятий рік, але номіновані ми були вперше. Велика подяка і «Чернігівстандартметрології» за те, що вони звернули на це увагу і запросили нас на конкурс.

Як все починалося

- Починалося це все набагато раніше. Думка така прийшла в голову ще 2005 року з питання, як урізноманітнити програму музею. Музей завжди виступав з пропозиціями лекцій за різними темами, читали ми їх як правило в аудиторіях. Але з прискоренням інформатизації просто прийти і читати лекції в аудиторіях ставало все важче. Звісно, залишалися пропозиції від профтехучилищ, педуніверситету, технологічного університету. Проте спілкування ставало все більш формальним. І ми зрозуміли, що потрібно щось змінювати.

Ту саму лекцію «Чернігівські дороги Кобзаря» потрібно було якось переносити в нові умови.

Люди люблять подорожувати. Так було завжди. Тому ми вирішили зробити свій маршрут, який відрізнявся від пропозицій туристичних фірм і зайняти в цьому свій простір.

Ми не займаємося туризмом. Ми пропонуємо людям якісний інтелектуальний продукт, можливість вперше побачити нові місця. І починали ми з місць перебування Шевченка на Чернігівщині. Як виявилося, таких місць у нас більше тридцяти.

Першими були поїздки у Качанівку в маєток Тарновських. Сам Бог велів нам займатися цим напрямком, бо Чернігів і Качанівка тісно пов’язані. Як відомо, Василь Тарновський передав свою колекцію безоплатно чернігівському Земству з умовою, що вона буде нероздільною. Згодом вона стане частиною історичного музею ім. Тарновського.

Качанівка – це перше місце, де зміг побувати Шевченко після 14-річної довгої розлуки перебування у Петербурзі. Саме Григорій Тарновський простягнув йому руку допомоги, надавши можливість Шевченку проїхати містами і селами України. Він підтримав його як художника замовленням намалювати портрет генерал-губернатора Рєпніна і гарантував йому за це гроші.

Унікальність проекту «Дорогами рідного краю» полягає в тому, що людям надається можливість проїхати в анонсоване місце, попередньо підготуватися до сприйняття інформації. Якщо ми їдемо в Качанівку, ми говоримо саме на цю тему. З ким пов'язаний цей маєток? Хто з великих людей там був? Хто залишив свій пам’ятний слід? Таким чином люди вже приїжджають на місце підготовленими.

Родзинки проекту

-         У Качанівці ми влаштовували свято для учасників нашого лекторію. У 2007 році подружжя Балан відзначали 50-річчя свого спільного життя. Я запропонувала Ніні Андріївні Балан повторити урочистості в іншій обстановці - у Качанівці. Тому в Качанівку поїхав наш лекторій, Ніна Андріївна з чоловіком та її гості. Там вони ще раз відзначили 50-річчя подружнього життя. І для них, і для всіх присутніх це стало незабутнім. Тому що дійство супроводжувалося народними піснями у виконанні Віри Зайченко – заслуженого працівника культури. Сама атмосфера Качанівки теж незабутня. За такої підтримки подія лишається в пам’яті назавжди.

 

З плином часу, відтоді, коли ми почали запрошувати людей у Качанівку, принципом роботи лекторію стає професіоналізм наших колег. Ми даємо попередню інформацію. Наші колеги й співробітники музею підкріплюють її та вже виходить повноцінне сприйняття.

Можливість побачити власними очима і яскравими образами,
а не «в телевізорі»

- Наш світогляд формується під впливом ЗМІ та телебачення. Але це все думки інших людей. А ось скласти власну думку, розширити власний світогляд – ми надаємо таку можливість. 2009-го року ми їздили в Ніжин і Заньки. Людей збирати було дуже важко, бо близьке їм вважається відомим. Але ми змогли здійснити кілька виїздів. Миргород, Сорочинці і гоголева Диканька – це величезний тур, який тривав 19 годин. Ми переїжджали з Миргорода у Великі Сорочинці, згадували земляка Михайла Трохимовського, який надавав допомогу матері Гоголя, згадували сімейство Лизогубов, однокашників Гоголя. У 2009-му році ми їздили до наших найближчих сусідів в Полтаву. Туди ми їздимо раз на рік влітку. В Полтаву можна з’їздити самостійно, але це складно. Рейси є, але приїздити ви туди лише під вечір.

Без ночівлі тут не обійтися. Місцем ночівлі був вибраний маєток Закревських у селі Березова Рудка. Там ми подивилися музей Шевченка, оглянули маєток Закревських, які були дуже тісно пов'язані з Чернігівщиною. Село запам’яталося чарівними пейзажами, палацом і духмяним медом, який ми там купували. Це теж важливо – поєднати відпочинок, бажання щось придбати і про щось дізнатися.

День української мови і писемності у Березовій Рудці і Шевченкові місця

Березова Рудка стане тим місцем, куди ми поїдемо в День української писемності і мови. Цього року ми відвідаємо й музей Шевченка у Києві. Оглянемо колекцію, яку свого часу збирав Тарновський. Понад 1000 експонатів зберігаються в цьому музеї. Після цього знайомимося з архітектурними пам’ятками Києва – ансамблями 18-го століття.

Про благодійників сучасних і колишніх.

Є з ким і з чим порівняти

- Коли ми почали детально вивчати три подорожі Кобзаря Україною, то не встигли об’їхати навіть населені пукти області, де він побував. Але треба було розвиватися далі і відкривати Україну. До історичної Чернігівщини додався Глухів. Це місця перебування Шевченка, але й привід згадати про ще одного нашого визначного земляка Миколу Терещенка.

Коли ми їдемо до Глухова, часто піднімаємо тему меценатства і благодійництва. Знаючи про сучасних благодійників, отут ми можемо порівняти з XIX століттям. Виявляється у благодійництві тоді брали участь всі прошарки населення. Хто працював у благодійному комітеті, здавав на суспільні потреби три карбованці. На той час це три курки. Хочете допомогти більш потужно – здаєте тисячі на будівництво навчальних закладів.

Мова тут йде не тільки про мільйони Терещенка, а й про звичайних людей, про колишнього міського голову Чернігова Олександра Ханенка, який був скарбничим такого товариства і здавав свої власні гроші.

Ми маємо створити яскраву розповідь. Щоб люди могли не просто слухати, потрібно створити образи на основі історичних фактів, аби люди могли відчувати. Відчуття насамперед стосується різниці між теперішнім і сучасністю, між напрямком розвитку міста тоді і зараз. Яку роль в цьому відіграє той чи інший губернатор? На яких прикладах виховуються люди?

Граф Мілорадович, наприклад, платив стипендії дітям-гімназистам з незахищених сімей таким чином, аби не виховувати в них споживацтво. Благодійне товариство залучало таких дітей і заохочувало їх відпрацьовувати ці гроші. Такі діти самі працювали на безоплатній основі у благодійних комітетах.

Мораль суспільства підводила до того, що потрібно допомагати іншим.

Про «как бы грамотность»

-         Цікавим є приклад з життя чернігівського губернатора Андрієвського. У першу чергу він звернув увагу на грамотність своїх підлеглих і попередив, що документи з помилками і помарками він не розглядатиме.

Це дуже актуально в наш час, бо молодь зараз грамоті не навчена.

Лекторій надає людям змогу побувати в різних місцях і почути різну мову. Молодь як розмовляє? Скільки вона має слів у своєму запасі? «Как бы», «так бы»…

-         Елочка-людоєдка позаздрила  б...

-         Так. Зараз майже на цьому рівні. І, коли ми їдемо у Сокиринці, де перебував Шевченко, я читаю спеціально рядки з щоденника Галагана, який у 16-річному віці писав: «Четверть часа проболтал с Мокрицким». Хто у нас зараз думає про те, як він нераціонально витрачає свій час? Той самий Галаган писав про свою рідну землю так, що у нас до дівчат зараз ніхто так не звертається.

Тому люди, які залучені до цього процесу, можливо замисляться над цими питаннями. Адже на життя потрібно дивитися під позитивним кутом зору, щоби бачити прекрасне, щоб менше стогнати, щоб менше дивитися на чужі краї. Адже ми народилися тут і маємо робити все, щоб наше місто і наш край ставали кращими. Це залежить від кожного – на своєму рівні облаштовувати своє робоче місце і свій двір на таких от благородних прикладах. У тому числі на прикладі музейних колекцій. Але далеко не кожна туристична фірма звертає на музейні колекції увагу.
Дуже рідко люди хочуть відвідати музеї. Два роки тому ми розпочали поїздки до Національного музею Шевченка. У часі це співпало з цвітінням азалій у Ботанічному саду. Квіти зрозуміли всім. А музей Шевченка?.. Були навіть такі репліки: «Гаразд, ми поїдемо до Ботанічного саду, а до музею просто не підемо». Доводилося буквально за руку вести. А потім ці люди дякували. Багато хто відкрив для себе Шевченка-художника. Мало про це чути, це треба побачити і усвідомити. Таку можливість і дає лекторій. Справа людей пити чи ні цю живу чисту воду, яка може робити людину шляхетною.

Поїдеш далеко – побачиш багато

-         Наш лекторій має кілька девізів. «Поїдеш далеко – побачиш багато» - це слова Шевченка. Другий девіз – це «Живопис, скульптура і музика», як писав Гоголь. Тому музичні супроводи у нас також включені. Наприклад, перед Білою Церквою і Олександрією наша програма передбачає концерт органної музики в костьолі.

Наш лекторій двомовний і стосовно цього жодних претензій не маємо.

Лекторій зробив крок і за кордон – поїздка в Гомель у музей Румянцевих-Паскевичів. Коли відкрили напрямок Батурин – Короп – Вишеньки, то побачили, що збудоване великим фельдмаршалом знаходиться далеко не в тому стані, як в Гомелі.

Щоб розвивалися напрямки вихідного дня і в людей була можливість бачити надбання багатьох віків, потрібно працювати і владі, і ЗМІ. Тому хочу подякувати газетам «Весть», «Семь дней», «Сіверщина», Тетяні Миргородській з обласного телебачення, які добровільно дають оголошення про виїзд нашого лекторію.

Збираємо людей, переконуємо, формуємо колектив

-         Як в наш час, коли люди дивляться на світ крізь екран телевізора або в кращому випадку читають газету, Вам вдається «вмикати» їхній власний погляд? Як Ви перетворюєте «об’єктів» штучного інформаційного світу на суб’єктів? Адже люди звикли споживати «проекцію» - записані кимось думки, в яких за словами героя булгаковського «Майстра» немає нічого з того, про що Він казав…

-         Дуже складно. І не завжди це вдається. Особливо якщо йдеться про невідомі широкому загалу маршрути. Якщо у Переяслав-Хмельницький група збирається, то про Іржавець – батьківщину композиторів Ревуцьких доводиться довго пояснювати. Як ми про це розказуємо? Всяк буває. Щоразу, коли друкуємо плани і даємо оголошення, я жахаюся – вдасться мені назбирати 50 людей в автобус чи ні. Адже ціна розрахована таким чином, щоби заплатити за автобус. Потім стоїть дилема – відміняти чи шукати власні кошти на дорогу.

Отже, ми повинні знайти людей, яким це буде цікаво. В хід йде все – особисті переконання, запрошення відвідувачам музею. Легко вмовити, якщо є вже відвідувачі маршруту і їх враження. Певну кількість дає оголошення в газетах. Але якщо маршрут новий – це лише особисте переконання, розмова і зустріч з кожним.

Це походи в організації, дзвінки по телефону. 2-3 години в дорозі ми формуємо колектив.

Є люди, які повірили. Першими ними стали в таких поїздках співробітники «Полікомбанку».

-         Отже, з’явилися постійні учасники?

-         Так, вони почали теж залучати людей, є активісти. Наприклад, Анна Пирогова з широким колом спілкування. Її думці і смакам довіряють. Багато їздить лікарів з другої міської лікарні, актори Молодіжного театру стали також і нашими активістами.

У потенційних меценатів свої маршрути

-         Чи їздять з Вами люди, яких можна назвати «не останніми» в цьому місті?

-         Ні. Таких людей немає. По-перше, такі люди не люблять світитися на публіці. По-друге, вони вважають це непотрібним для себе, тобто не мають в цьому необхідності. У них є машини. Вони сіли в машину і поїхали. Вони хочуть знаходитися в своєму середовищі, і їх в цьому можна зрозуміти. Їм потрібно відпочивати, і навіщо їм ті, хто буде ставити зайві запитання.

-         Ви розповіли про меценатство. А це – можливість наштовхнути не останніх в цьому місті людей на правильні думки. Це можливість щось поміняти на краще.

-         Так немає кому міняти! Коптєв, Соколов, Мельничук з нами не їздили. Я зрозуміла запитання. Мені часто доводиться супроводжувати делегації, але це закритий пул. А як звичайні смертні – ні.

Плани: Переяслав, Львів

-         Що нового з’явилося цієї осені? Які плани і мрії на найближчий час маєте?

-         Мрія є об’їхати обласні центри України. Цього року ми були в Сумах. Дуже цікаве місто і дуже неблизько їхати. Але воно того варте. Потрібно виїжджати рано. Бажано пізньою весною або раннім літом, щоб був довгий світловий день. Якщо швидко не їхати, потрібно їхати 6 годин. Місто цікаве саме ставленням до меценатів. Харитоненко багато свого часу зробив для міста, і його жителі це цінують.

Цієї осені плануємо поїздки до Переяслава-Хмельницького.

Але родзинкою всієї нашої діяльності є трьохденна поїздка до Львова. З нами працюють кращі музейники України, зокрема, картинна галерея під керівництвом Бориса Возницького. Три дні потрібні, щоб подивитися не тільки Львів. Ми хочемо дивитися Україну, відпочиваючи в тому числі. Із зупинками, щоб роздивитися придорожні містечка. Наприклад, ми для себе відкрили Корець Рівненської області. Дивовижне містечко, має 7 тисяч жителів, жіночий монастир, руїни фортеці, і все це цікаво. Далі ми їдемо в Дубно і далі під вечір приїжджаємо до Львова. Але ви вже сповнені враженнями.

Про потенціал внутрішнього туризму

-         Чому ніхто крім Вас не формує попит на внутрішній туризм? Адже це складова зовнішнього туризму – їдуть лише тоді, коли бачать, що публіка сама собою цікавиться.

-         З нами дуже тісно співпрацюють курси профспілок Ірини Дорожкіної. Групам, які приїздять до них на навчання, формують маршрути. Тому українські профспілки завдяки музейному проекту побували практично на всіх наших маршрутах.

Приїжджають представники Криму. Ми дуже хвилювалися. Здавалося, чим ми можемо здивувати Крим? Але ми були шоковані тим, що вони тут майже землю цілували. Вони не хотіли звідси їхати. У нас дивовижна природа і місця відпочинку, ми багаті ресурсами і людьми. Якби ще нормальні туалети і їжа по дорозі, ціни б нам не було.

Ніжин і Прилуки – терра інкогніта

-         Дуже тяжко збирати людей на екскурсію Черніговом. Навіть при найменшій ціні у 25 гривень. Зазвичай люди думають, що вони все знають. Тому ми цю екскурсію перейменували, назвали її «Храми Чернігова і Ніжина». Спочатку їдемо до Дитинця, у Єлецький монастир… Потім виїжджаємо за межі міста, обідаємо, збираємося з думками і о 15:00 ми в Ніжині. Для багатьох це місто-інкогніто. А Прилуки – тричі інкогніто. Так і живемо стереотипами: Ніжин – вокзал і пиріжки, а Прилуки – місто неправильної орієнтації. Але Прилуки розвиваються зараз у кілька разів краще за нас, ще в Прилуках є дослідницька станція з вирощування квітів. Про це взагалі мало хто знає. Цікаво те, що учасники поїздки на початку були сповнені скептицизму. Але після цієї поїздки вони почали їздити Чернігівщиною.

Транспорт

-         Велику роль у наших поїздках відіграє транспорт. Ми не їздимо на «ПАЗиках», «Еталонах». Ми їздимо на хорошому транспорті європейського рівня.

Тому підприємцям Василю Курганському і Віктору Іванцю я дякую особисто і в День музеїв, і в День працівників автотранспортної галузі. Тому що ці люди надійні, вони професійні водії і є людьми слова. Якщо вони пообіцяли, то своє слово тримають.

Як правило, водії сідають за кермо в білій сорочці й краватці.

У нашому житті пунктуальність – це рідкісна якість. Шкода, що для багатьох 7:20 ранку може затягнутися до 7:50. Але ми намагаємося в своїх поїздках не заохочувати і не продукувати споживацтво. Якщо визначені 4 зупинки, значить 4 зупинки і буде. Автобус у нас йде за маршрутом, і ці правила у нас вироблені роками.

Далі наша розмова пішла в напрямку зеленого туризму, з яким не все так просто і красиво, як зазвичай вважається. Виявляється, не просто саме з безпекою харчування і сертифікацією. Через такі моменти неможливо гарантувати загальну безпеку групи і якість послуг.

Учасники поїздок стають авторами маршрутів

Насамкінець ми поставили запитання:

-         Чи пропонують після таких поїздок їхні учасники власні маршрути?

-          Коли завершується той чи інший тур, ми завжди питаємо: «У кого є претензії, скарги, побажання?». На таких пропозиціях народилося кілька маршрутів. За численними бажаннями людей відбулися подорожі до Глухова, Новгорода-Сіверського. Тут спрацьовує і бажання керівника проекту, і бажання групи. Іноді голосуємо всім автобусом і їдемо за тим напрямком, чиє бажання перемагає. Багато хто звернувся за порадою знайомих, друзів і колективів, які брали участь в екскурсійних турах. Хотіла би відзначити представників фірми «Базис», молокозаводу. Підтягуються представники навчальних закладів, дуже активні бібліотекарі Національного педагогічного університету – люди, які формують світогляд інших.

-         … І останнє трішки романтичне запитання. Зазвичай міцний зв'язок між людьми з’являється тоді, коли вони дивляться в один бік, а не один на одного. У ваших поїздках люди спільно торкаються прекрасного. Чи не виникають в цей час союзи між сильною і прекрасною половинами?

-         Немає такого, тому що у нас чоловіки не подорожують. Подорожують родини: дружина, чоловік, діти. Є літні люди, які подорожують парами. Можливо, вони зміцнюють свої стосунки на новому рівні. Є подорожуючі мати і діти, бабусі і діти. Такі подорожуючі дивляться на реакцію дітей і онуків, залучають їх до прекрасного.

Чоловікам в пошуку хочеться порадити не лише переглядати сторінки Інтернету, а й побачити живих людей, поспілкуватися. Ви маєте таку можливість.

Коментарі (2)

Ніна | 2011-11-15 15:48

Мені є що зрівнювати: нещодавні маршрути Поділлям, Прикарпаттям. Наш чернігівський маршрут-це інший формат подорожі. Цей формат відрізняється тим, що ти замислюєшся над тим, хто ти в цьму житті, що ти кому зробив доброго. Крім історично-пізнавальної тематики, маршрут спонукає до любові в широкому розумінні, особливо до землі своєї, до свого краю. Виникає бажання дізнатись більше про історію місць де ти народився, про своє родове дерево, замислитись, чи ми так живем... Маршрут поїздки Батурин-Короп-Вишеньки 13.11.11.

Інна | 2011-09-26 10:38

Щира подяка Наталії Євгеніївні за чудові цікаві екскурсії! Буквально позавчора разом із нею подорожували родиною до Білої Церкви та парку Олександрія. Як турист можу сказати, що з цією людиною відпочинок починається ще у Чернігові. Сідаєш у автобус - і все! Тобі вже не треба ні про що турбуватися. Буде все точно за графіком, дорогою чекатиме змістовна розповідь про місця, куди вирушаєш, по приїзді групу зустрінуть такі ж розумні екскурсоводи. Що ж до вартості - то вона дуже демократична, сам за таку суму не виїдеш.
Тому раджу всім, хто ще не їздив із цією чудовою людиною - спробуйте! ну а хто уже подорожував - тому реклами не потрібно.
закрити

Додати коментар:


Фотоновини

  У житті є завжди місце для… півоній

SVOBODA.FM