Шокуюча Україна

Чим шоковані іноземці, які потрапляють до України?

Людьми в порваному, брудному взутті. Молоддю, яка поголовно п’є пиво. Відсутністю покажчиків англійською мовою.

І привітним, напівбожественним ставленням до європейців і американців – як до людей з іншої, благополучнішої планети.

А якщо іноземець – негр або азіат, його довго проводжатимуть поглядом і діти, і дорослі, нерідко вказуючи пальцем на чудасію. Українці навіть не уявляють, у якому однорідному національному середовищі вони живуть і наскільки київський натовп далекий від «строкатості» європейських чи американських мегаполісів.

Багато іноземців дивуються, що Київ – європейське багате місто. І бувають приголомшені, як бідно живуть люди в провінції. Різниця в образі життя – буквально в сторіччя.

Якщо в Європі і столиця, і глибинка забезпечена однаковим набором побутових вигод, то в Україні подібний комфорт – рідкість. Наприклад, наявність сателітної «тарілки» над албанським будинком у глушині – норма, але спробуйте відшукати це благо цивілізації в селі Чернігівської області.

Так само дарують іноземцям незабутні враження і більшість київських готелів. По-перше, украй неприємно дивують ціни. А по-друге, вражає невідповідність ціни і якості. Навіть висока вартість обслуговування абсолютно не гарантує необхідного набору послуг.

Іноземці не можуть зрозуміти, що в готелях не скрізь є Інтернет і гаряча вода. А що-небудь запитати у персоналу по-англійськи, як і у перехожих на вулиці, – теж проблема: поки знайдеться хтось, хто зможе відповісти, – мине чимало часу.

Ті, хто мали нагоду зануритись в український побут, вражені дешевизною комунальних послуг і обурені їх якістю. Наприклад, англійця шокувало, що мешканців не попереджають про відключення світла і гарячої води. А сама якість водопровідної води, яку в цивілізованих країнах можна пити, – привід для переживань за своє здоров’я.

Вражають і брудні під’їзди із запахом сечі, і звичка випорожнюватися в підворіттях, і наявність стихійних ринків.

В Україні всіх іноземців дивує водіння автомобілів практично без правил і наявність дуже дорогих машин.

Один із європейських послів розповів «Главреду»: «Я тривалий час працював в Україні до того, як став послом. Я – людина толерантна, до всього звик, і мене мало чим можна здивувати. Але чого ніяк не можу зрозуміти у вашій країні – то це заторів на дорогах.

У Польщі, в інших європейських країнах уже вирішили цю проблему. А ще я ніяк не можу звикнути до української манери паркувати машини на тротуарах і до роботи даішників».

Хамство в магазинах – ще одна притча во язицех. Іноземці дивуються з непривітності продавців у супермаркетах та торгових центрах. У 2009 році вони поводяться майже так само, як за Радянського Союзу. А ще продавці украй рідко вітаються з покупцями – для європейців це абсолютно незрозумілий моветон.

Один англієць із жахом згадує, як таксист зробив йому зауваження: «Ви забруднили мені салон своїми черевиками!» І на знак помсти таксист не дав англійському гостю решту. Зате на вулицях місцеві поети люб’язно всім продають свої вірші.

Хорват Борис Пеовіч, що пропрацював в Україні десять років, скаржиться, що в який регіон не приїдеш – повсюди ломляться столи від практично одного й того самого набору національних страв. У Європі таке «різнострав’я» не вітається – навіщо створювати «хаос» у шлунку?

До того ж, українці скрізь і завжди пропонують салати, заправлені майонезом. Та хіба вони корисні для організму? Європейці надають перевагу оливковій олії.

Хорвати шоковані тим, що українці смажать рибу з цибулею: «Це ж знищує її смак!» І дивуються, коли до кави нарізають сир – це виключно радянська звичка. Сир подають тільки до вина.

Всі іноземці з побоюванням дивляться на сало: вони не розуміють, як його можна їсти, адже це шкідливо. З іншого боку, ті, хто наслухався про те, що сало – національна їжа українців, дивуються, що в українських «Макдональдс» не продають гамбургери із салом.

А ще всі іноземці зазначають, що в Україні надто дешевий алкоголь і багато п’яних.

Наприклад, американців дивує, що пиво у нас коштує всього 50 центів за півлітра і вулицями ходять люди з пляшками.

У Європі вживати алкогольні напої на ходу – украй непристойно, а у Штатах взагалі заборонено.

До того ж, іноземцям дуже не подобається, коли їх силують пити в гостях, їх дивує традиція чокатися. До речі, розхожа думка про те, що українці – дуже гостинний народ, вносить коректив українка Надія Краєва, що прожила в Грузії 25 років: «Якщо грузини гостинні завжди, то українці – тільки тоді, коли до цього готові».

Інакше вважає грузин Льован Бараташвілі, який навчався в нашій країні: «Українці – душевний, привітний народ. Від мого перебування в Україні – виключно позитивні спогади. З українцями було дуже приємно спілкуватися. Поганого нічого не помітив. Та і розпивання пива на вулицях мене не шокує. Я сам виріс у країні колишнього Радянського Союзу і до таких явищ звичний. Для мене це не є шоком, як для німців або шведів, яких виховують у тепличних умовах».

З грузином згоден і татарин Альберт Зульхарнеєв: «Мене дивує все позитивне в Україні, а не негативне, – розповів ,,Главреду’’ історик і політолог, громадянин Росії. – У вашій країні прекрасна, тепла, гостинна атмосфера. При тому, що, наприклад, рівень життя в Тернопільській або Львівській області нижчий, ніж у Києві, в регіонах дуже доброзичливі люди.

Тим іноземцям, кому вдалося більш тривалий час пожити в Україні і зануритися в місцевий стиль спілкування, видаються дивними, нераціональними деякі взаємини між людьми.

Наприклад, американця українського походження Зенона Заваду, директора київського бюро газети «Ukrainian Weekly», який проживає в Україні вже майже п’ять років, найбільше вражає поведінка української молоді.

«Наприклад, в Америці, особливо у великих містах, завжди буде частина молоді, яка більше переймається розвагами, курінням, п’янками, наркотиками, аніж справами, але це – незначна частина, – пояснив ,,Главреду’’ Зенон Завада. – А більшість дуже серйозно ставиться до навчання, розуміє, що треба мати навички, щоб у майбутньому отримати фінансові можливості. Особливо у великих містах молоді американці намагаються вчитися, знати технології, мови.

Але велика частина української молоді до навчання не ставиться серйозно. Мабуть, тому, що люди не стикаються з глобальною, дуже жорсткою конкуренцією. Коли я вчився в Нью-Йорку, в мене були друзі з Азії, які займалися майже цілодобово: у азіатських культурах до здобування знань ставляться дуже серйозно.

А коли я йду Києвом увечері, бачу, що весь Хрещатик заповнений молоддю, яка п’є пиво, палить, гуляє. У Америці такого все ж таки немає».

Відомого журналіста також вражає, що серед старшого покоління – тих, кому більше 45–50 років, – є чимало людей, які доволі позитивно ставляться до Радянського Союзу. Вони до сьогодні вважають, що ті часи були кращими.

Можливо, це покоління так відчуває минуле, бо зараз їхні фінансові можливості більш обмежені. І, мабуть, старші люди просто забувають негативні риси Радянського Союзу. Хоч як дивно – у них домінує ностальгія, а не насолода сьогоденням, як у європейців.

Іноземці, до речі, не розуміють, чому багато українських батьків годують своїх дітей до 30 років і вважають своїм обов’язком забезпечити їх квартирами. Іноземців вражає факт, що за радянських часів влада давала людям житло і що у результаті у однієї сім’ї є по кілька квартир.

Вони вважають, що це житло дісталося українцям просто так, не враховуючи, що в СРСР були маленькі зарплати, та й сьогодні люди теж не в змозі на що-небудь заробити, тому батьки і прагнуть хоч якось допомогти своїм дітям, роблячи їх інфантильними.

Ще іноземцям не зрозуміло, чому грамотні дівчата не можуть знайти роботу. Багато хто вважає, що українки обов’язково намагаються сидіти у когось на шиї. А ще іноземці кажуть, що в Україні дуже дешеві жінки. Тому закордонним чоловікам тут дуже зручно: до українок не треба довго і вишукано залицятися.

Той, хто шукає в Україні безкоштовне кохання, – знаходить його легко... Дівчата потім лише ображаються, чому іноземці не дарують їм діамантів і не пропонують одружуватися?