Виставка, яка надихає на підкорення нових вершин та здобуття перемог

Відкриття виставки “Чернігівщина олімпійська” Віктора Кошмала відбулося 16 грудня в Чернігівській обласній універсальній науковій бібліотеці ім. В.Г. Короленка.

Фотограф уже не вперше організовує подібні перезентації своїх фоторобіт.

Цього разу він висвітлює спортивні досягнення в нашому краї.

Багато людей захотіли першими побачити нові роботи майстра. Головними гостями стали: директор департаменту сім’ї, молоді та спорту Чернігівської ОДА Ніна Лемеш;  майстер спорту України міжнародного класу, бронзовий призер чемпіонатів Європи, переможець багатьох міжнародних турнірів з боксу Дмитро Митрофанов; учасник 5-ти олімпійських ігор з біатлону, майстер спорту міжнародного класу з біатлону, призер чемпіонатів Європи В’ячеслав Деркач .

– Виставка організована на честь 25-річчя Національного Олімпійського комітету України. 22 грудня 1990 року на Генеральній Асамблеї було прийнято рішення про створення Національного Олімпійського комітету України. - зказала на відкритті  Ніна Лемеш. -  У ті часи Радянського Союзу вже не було, нова країна лише зароджувалася, а спорт у житті людей був завжди.

А1994 року на Олімпійських іграх була представлена збірна команда України.Ніна Лемеш з гордістю назвала ім’я першої призерки на Олімпійських іграх від України – нашої землячки Валентини Цербе-Несіної, яка виборола бронзову нагороду в біатлоні. Ця медаль була першою в історії новоствореної України. Саме вона і розпочала відлік олімпійських нагород незалежної України.

Директор Департаменту сім’ї, молоді та спорту згадала і Олену Костевич – найтитулованішу спортсменку Чернігівщини, дворазову призерку бронзи з кульової стрільби, і Наталію Скакун – олімпійську чемпіонку у важкій атлетиці, і Ольгу Коробку з Наталією Давидовою, які є призерами Олімпійських ігор у важкій атлетиці.

Ніна Лемеш не забула і про тих спортсменів, які були учасниками Олімпійських ігор, але не здобули перемогу.

В’ячеслав Деркач згадував:

– Я прийшов у спорт в 11 років. Брав участь в Олімпійських іграх, але не завоював жодної медалі, але тим не менш в мене є стимул, і я кожного разу прагну підвищувати свій рівень. Пробув у національній збірній 18 років. Залишатися там та показувати хороші результати нелегко. Головне – цілеспрямованість. Тому я, власне, і брав участь в Олімпійських іграх стільки разів.

На фотовиставці представлено багато видів спорту. Діти, які починають займатися спортом, в першу чергу прагнуть бачити свого героя.

Ніна Лемеш:

– Сьогодні є багато представників різних видів спорту на олімпійських іграх, але поки що немає учасника олімпійських ігор з боксу. Ми віримо, що в олімпійських іграх в Ріо-де-Жанейро 2016 року в нас з’явиться учасник або навіть олімпійський призер! (Усміхається та дивиться на Дмитра Митрофанова). Спорт – дуже непроста сфера діяльності. Раніше у Дмитра Митрофанова була олімпійська ліцензія, але сьогодні він уже не володіє нею. Ми не сумніваємося, що ця ліцензія до Дмитра повернеться.

– Буде ще багато турнірів, на яких можна буде завоювати цю ліцензію, — говорить Дмитро Митрофанов, — я сподіваюся, що зроблю це. Я готовий спрямувати на це всі свої зусилля. У спорт я прийшов 2001 року. Я навчався в школі-інтернаті, тому був забезпечений усім найнеобхіднішим. Тренер Руслан Саїд відкрив в інтернаті спортивну секцію, до якої я й почав ходити. Я займався там лише 4 місяці, як раптом ми поїхали на міжнародні змагання за кордон. Ми відвідали Молдову, Білорусь…

Я вважаю, це надзвичайно круто, не маючи особливих технічних навиків, виступати й знаходитися поруч із видатними спортсменами. Дитяча спортивна школа всіляко допомагала нам і знаходила гроші, коли це було потрібно. Так ми потрапили на чемпіонат України серед дітей у 2003 році.

Для дорослих знайти гроші для змагань набагато важливіше, ніж для дітей, адже невідомо, чи буде дитина чемпіоном, чи позаймається 2 місяці та кине. Дорослий же навпаки – присвячує спорту своє життя. Ми тренувалися та досягли результатів. Я радію, що зараз на такому рівні.

— Що спонукає вас боротися та йти далі за новими перемогами?

— Бажання віднайти справедливість штовхає мене далі. Думаю, це закладено в дитинстві. Хтось бореться, а хтось здається. Я не з тих, хто опускає руки. Я буду йти далі, поки є порох в порохівницях.

— Що б ви хотіли побажати дітям та дорослим, які починають займатися спортом?

— Буде важко, боляче, але головне не здаватися, адже терпіння та труд все перетруть.

— Спорт — це головна діяльність вашого життя чи ви маєте якісь хобі?

— Спорт – це і є моє хобі, моє життя. Це справа мого життя.

Дмитро висловив подяку усім людям, які йому допомагали у досягненні своєї мети.

Віктор Кошмал:

-Своєю виставкою я хотів показати, що чемпіони зростають серед нас. Це звичайні діти, але їхня мрія та цілеспрямованість робить їх дещо особливими. Фотографів серед нас багато. Ледь не кожен сьогодні володіє фотоапаратом або ж телефоном з камерою, але хорошим фотографом мало хто стає, так само як і олімпійським чемпіоном.

У фотографа має бути мета. Моя ціль на сьогодні була така: показати спортсменів, які багато тренуються та досягають вершин. Такі люди прославляють Україну та Чернігів на весь світ. Колись Олена Костевич говорила, що відчуття, коли піднімають прапор, і звучить гімн України на твою честь – неймовірне.

Бажаю кожному спортсмену пережити ці емоції. На своїх фотографіях я старався відобразити емоції щастя від перемоги та смутку від поразки. Поразки спонукають тренуватися ефективніше”.

Ніна Лемеш поділилася, що ініціатива створення фотовиставки “Чернігівщина олімпійська” належить Віктору. Він знайшов у себе аж 300 спортивних знімків! Ніна попросила його переглянути фотографії та відібрати найліпші. Через тиждень фотокарток було уже 100, а потім їхня кількість звузилася до 40.

“Фотографія – це спосіб передати живі емоції. – говорить Ніна Лемеш. – У спорті завжди є чіткий результат, який ми спостерігаємо сьогодні завдяки фото. Спортсмени та тренери творять результат, а фотографи й журналісти доносять його широкому загалу”.

До привітань Віктора Кошмала долучилися директори бібліотеки ім. В.Г.Короленка та Чернігівського національного технологічного університету, журналісти, а також шанувальники.

За кожним великим чоловіком стоїть дружина. Зоя Кошмал прокоментувала виставку так:

– У роботі чоловіка найбільше ціную те, що він фіксує щирі почуття. Фотографія допомагає увічнити мить.Уже 36 років Віктор навчає дітей мистецтву фотографії. Фотограф запрошує усіх до міської бібліотеки ім. М.М. Коцюбинського до фотоклубу “Світ прекрасного”, який проходить двічі на місяць у четвер о 16:30.Кожного року Чернігівщина здобуває медалі міжнародного класу.

Фотовиставка Віктора Кошмала дає змогу побачити, що таке спорт. Фотограф вдало спіймав кадри, де очі передають суть перемог. Ми бачимо в цих очах як щастя, так і розчарування, адже спорт – це та сфера, де є переможець та переможений.

Хочеться, щоб дух переможця, яким насичені фотографії Віктора Кошмала, був у кожного, незалежно від того, займається він професійним спортом чи просто фізкультури.

Дарина Кузьменко